Главная страница

Герб Бонча родини Хмелецьких

Стефан Хмелецький (пол. Stefan Chmielecki, 1595 (?) — 20 лютого 1630) — червоноруський шляхтич гербу Бонча з Перемишльської землі. Староста овруцький і таборовський, воєвода київський (1630). З 1626 року керував обороною «українних» земель Речі Посполитої. Переможець татар під Мартиновом (1624) і Білою Церквою (1626). Учень гетьмана Станіслава Жолкевського[1]. Виступав за тісний союз між шляхтою і козацтвом.

Біографія

На службі у магнатів

Дату народження Стефана Хмелецького не встановлено[1]. Відомо, що його батько Корнелій був державцем у селі Кунин, васалом (клієнтом) руських князів Острозьких і Корецьких[2][1]. Ймовірно, Стефан також служив при їхніх дворах і брав участь у Московській війні 16091612[1]. Під час цієї війни він належав до конфедерації найманців Цеклінського, з яким зв'язався під Москвою і від якого 1612 був відправлений до Станіслава Жолкевського у справі сплати платні за службу. Наступного року Хмелецький як посол головного кола конфедерації відвідав Варшавський сейм. Після закінчення війни повернувся на службу до князів Острозьких.

1616 Стефан Хмелецький брав участь у боротьбі за трансильванський престол між Бетленом і Гомонайовом, перебуваючи у загонах останнього. Припускають, що він діяв у політичних інтересах Острозьких і Корецьких[1]. У тому ж статусі Хмелецький воював проти татар під булавою Жолкевського. У боях під Бушею і Цецорою він командував загоном у 800 козаків[1].

Під час Цецорського побоїща (1620), у якому війська Речі Посполитої були розгромлені турецько-татарськими силами, Хмелецький полишив гетьмана Жолкевського напризволяще і відступив з поля битви, прорвавшись крізь кільце оточення татарської кінноти. Цей безславний вчинок він намагався згодом змити у численних битвах.

1621 Хмелецький перейшов на службу до київського воєводи Томаша Замойського, який рік тому одружився з Катериною Острозькою (1602—1642), і отримав від нього у «ласкаве» держання волості Красне і Новий Меджибіж. На плечі Стефана покладався нелегкий обов'язок боронити величезні маєтності Замойських і Острозьких від нападів татар. Того ж року на чолі загону у 600 козаків Хмелецький рушив під Хотин, але дорогою зіткнувся з татарськими підрозділами, що стало причиною його запізнення на битву. Після цього він продовжував служити у Замойського як командир прикордонних загонів.

Підлеглий Конецпольського

1620—1630-ті роки були часом найбільшої слави Стефана Хмелецького. На початку він був підлеглим гетьмана Станіслава Конецпольського, а згодом полковником (регіментарем) військ «українних».

Під час нападу татар Буджадцької орди на Західне Поділля взимку 1624 Хмелецький був висланий на розвідку з людьми Томаша Замойського та чотирма козацькими хоругвами гетьмана Конецпольського до району Скала — Чорків. 5 лютого він атакував 1500 ворожий загін Манзул-мурзи у Залісся і розбив його. Під час бою Хмелецький зазнав небезпечного вогневого поранення.

В часі наступної татарської агресії в Україну в червні 1624 виступив проти військ Кантиміра-мурзи. У битві на рівнині між Мартинівом, Галичем і Большовцем, Хмелецький командував легкою кіннотою на правому фланзі військ Конецпольського. Під час переправи ворожих сил через Дністер Стефан відрізав їм дорогу до броду і змусив перебиратися на протилежний берег у незручному місці. Коли половина татар перейшла річку, по них з фронту вдарило усе шляхетсько-козацьке військо Конецпольського і обернуло противника на втечу. У погоню за відступаючими татарами рушили загони легкої кінноти Хмелецького. Вони гнали ворога декілька десятків кілометрів аж до Хоцимира (90 км від Мартинова), посікши більшу частину втікачів. За ці бойові заслуги король пожалував Хмелецькому брацлавську хоругву.

Взимку 1626, під час чергового наїзду кримських татар на Поділля і Галичину, Стефан отримав від гетьмана Конецпольського 800 вояків, з якими йому було наказано слідкувати за противником. Всупереч інструкціям, він раптово атакував вночі під Тернополем татарський кіш, у якому перебував хан Мехмед ІІІ Ґерай. Хоча Хмелецький змушений був відступити до Тернопільської фортеці, він забрав увесь татарський ясир і вільних коней. У наступних днях він розбив ряд підрозділів противника на південному заході Тернополя.

Хоробрість Хмелецького, його бойова удача і чудове знання тактики татар завоювали йому визнання у війську, як шляхетському, так і козацькому. Через те, що гетьман Конецпольський вирушав з походом до Пруссії, він призначив Стефана полковником «українних» військ[3].

Полковник військ «українних»

Восени 1626 нова татарська орда рушила на Україну. 9 жовтня 6-тисячні сили Хмелецького — підрозділи кварцярного війська та запорозькі козаки під проводом Михайла Дорошенкарозбили основний кіш нападників на берегах ріки Рось неподалік Білої Церкви. Впродовж наступних двох днів були знищені менші татарські загони в околицях. У полон потрапило 1200 татар, серед яких було 40 мурз.

1627 турецькі підрозділи під командуванням Хассана-паши спробували відновити укріплення ряду замків по Дніпру, які були зруйновані козаками за правління Сулеймана ІІ Пишного. Однак їхні роботи були перервані звісткою про підхід військ Хмелецького. Налякані турки поспіхом повернули назад до Очакова.

Восени 1629 татари знову вдерлися до України. Нечисленне військо Хмелецького не могло діяти без підходу козаків, а тому рушило вслід за противником. Суперечки з воєводою руським, Станіславом Любомирським, який не бажав йти під командою Стефана, буксували просування шляхетських сил. 4 жовтня хорогва Самуїла Лаща розбила один татарський підрозділ біля Устя на Дністрі, а 9 жовтня сам Хмелецький, який нарешті дочекався підтримки козаків Грицька Чорного, розгромив основне військо ворога під Гнилою Липою. Син буджадцького Кантиміра-мурзи загинув, а брат Гадлі-мурзи разом з 2000 вояків потрапили у полон. Кантимір-мурза та Галга-мурза врятувалися втечею. За цей похід у 1630 році Хмелецькому було даровано посаду київського воєводи та староство Овруцьке. До цього він займав посади ротмістра, королівського полковника, брацлавського хорунжого (1625), королівського стражника, гетьманського намісника і таборовського старости (1629).

Заслуги

Стефан Хмелецький є одним із шляхетських полководців, пам'ять про славу і діяння якого оспівана у піснях[4]. Він здобув популярність завдяки своїм подвигам і характером не лише у війську, але й серед місцевого українського населення [4]. Хмелецький належав до небагатьох військовиків Речі Посполитої, які вміли перемагати татар і ліквідовувати ворожі загони під час їхніх маневрів. Його військове мистецтво було прикладом для Яна Собеського, майбутнього короля[4]. Запорукою воєнних успіхів Хмелецького були добре налагоджена внутрішньовійськова дисципліна та досконала розвідувальна служба. Пройшовши кар'єрний шлях від слуги-пахолка до воєводи, він міг вправно обходитись як з селянами, так і магнатами. Хмелецький був особливо популярний серед українського козацтва, оскільки цінував його бойові якості і відносився до запорожців як до рівних шляхті[4].

Хмелецький був добре обізнаний у козацько-татарсько-турецьких справах. За посередництва козаків він намагався накинути Кримському ханству протекторат Речі Посполитої. Зокрема, з його дозволу і допомоги були організовані ряд козацьких виправ на Крим у 1628 і 1629 роках на поміч Мехмеду ІІІ у громадянській війні. Однак проект Хмелецького про єдину анти-османську коаліцію Речі Посполитої і Кримського ханства реалізований не був[4].

Постать Хмелецького залишалася для шляхтичів і козаків втіленням мрії простого військовика. Будучи сином бідного управлінця, Стефан не отримав нічого від батька, але здобув свій маєток та посаду власною працею і талантом. Хмелецький був не лише вправним вояком, але і добрим господарником. Разом із дружиною Теофілою Хоцимірською він підняв економіку підконтрольних земель завдяки банківським операціям та торгівлі з Молдавією[4]. Довгий час його номінації на воєводу Київського і сенатора Речі Посполитої противились українські магнати, які вважали Хмелецького «вискочкою з низів»[4].

Смерть

Невдовзі після призначення на посаду воєводи Стефан Хмелецький помер у Новому Меджибожі[4]. Поховали його в Барі 20 лютого 1630.

Заслуги Хмелецького визнав Сенат Речі Посполитої, який 1631 затвердив за синами покійного — Лукашем і Адамом — маєтності батька в Україні і звільнив їх від сплати подимного податку[4]. Вдова Хмелецького вийшла заміж вдруге за Мартіна Тулібовського. Обидва сини померли до 1645. Брати Хмелецького, Ієронім та Криштоф, брали участь подальших війнах з татарами й козаками[4].

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е Polski slownik biograficzny. — I:III — Krakow, 1937, — s.318
  2. Herbarz polski. Boniecki, Adam. — T. 2: Kosiński. — s. 392 — 393.
  3. Polski slownik biograficzny. — I:III — Krakow, 1937, — s.319
  4. а б в г д е ж и к л Polski slownik biograficzny. — I:III — Krakow, 1937, — s.320.

Джерела та література

Посилання