Главная страница

Сергій Сергійович Прокоф'єв
рос. Сергeй Сергeевич Прокoфьев
Зображення
Сергій Прокоф'єв у 1918
Основна інформація
Дата народження 11 (23) квітня 1891(1891-04-23)
Місце народження Російська імперія маєток Сонцівка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія (нині Донецька область, Україна)
Дата смерті 5 березня 1953(1953-03-05) (61 рік)
Місце смерті Москва, Російська РФСР, СРСР
Громадянство Російська імперія Російська імперіяСРСР СРСР
Національність росіянин
Релігія атеїзм
Професія композитор, диригент, піаніст
Жанр симфонія, сюїта, соната, опера, кантата, балет, пісня, концерт, кіномузика
sprkfv.net
Нагороди
Q: Цитати у Вікіцитатах
Файли у Вікісховищі?

Сергі́й Сергі́йович Проко́ф'єв (нар.11 (23) квітня 1891(18910423), маєток Сонцівкапом.5 березня 1953, Москва) — радянський (російський) композитор, автор 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній та багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів. Лауреат Сталінської премії (1943, 1946 — тричі, 1947, 1951).

Біографія

Дореволюційний період

С.Прокоф'єв у дитинстві

Народився в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області в Україні). Його батько Сергій Олексійович Прокоф'єв був управителем маєтку. У віці 13 років вступив до Петербурзької консерваторії, де навчався композиції в А. Лядова, Миколи Римського-Корсакова, О. К. Глазунова, Я. Вітола.

1909 року закінчив консерваторію як композитор із посередніми оцінками (головним чином через творчі непорозуміння з професурою, що дотримувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатися у консерваторії як піаніст у А. М. Єсипової.

1914 року закінчив консерваторію як піаніст зі своїм 1-м концертом для фортепіано з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі — рояль. У консерваторські роки Прокоф'єв також займався диригуванням у Н. Черепніна, зав'язав дружні стосунки з Н. Мясковським і Б. Асаф'євим.

У 19141918 роках багато концертував у Москві, Петрограді, інших містах Росії. Музика Прокоф'єва стала предметом запеклих дискусій у музичних колах. Для його ранніх творів характерні гротесковість, сатиричні мотиви; це музика принципово антиромантична, часто — жорсткозвучна, пронизана дисонансами, дуже енергійна в ритмічному плані. Найпомітніші в цей період — балет «Казка про блазня…» (1915), опера «Гравець» за однойменним романом Достоєвського (19151916), декілька інструментальних концертів і сонат, Скіфська сюїта (1915) і кантата Семеро їх (1917). Один із шедеврів раннього Прокоф'єва — його Класична симфонія (1917), зразок «нової простоти»: нею композитор мовби продемонстрував критикам своє блискуче володіння неокласичним стилем.

Закордонний період

1918р. Прокоф'єв у розпал громадянської смути залишає батьківщину (йому вдається випросити дозвіл на виїзд особисто у Луначарського) та вирушає через Японію до США (з огляду на війну в Європі, він був вимушений рухатися саме таким маршрутом), де активно гастролює як піаніст і диригент. У 1919-му Прокоф'єв завершив комічну оперу «Любов до трьох апельсинів» (поставлена 1921-го в оперному театрі Чікаґо). До того часу належить також Третій фортепіанний концерт. В Америці Прокоф'єв не мав значного успіху, що стало причиною його переїзду до Європи.

1922р. Прокоф'єв переселився до Німеччини в мальовниче приальпійське містечко Етталь, де починає роботу над оперою «Вогняний янгол». У цьому містечку Прокоф'єв одружився з іспанською співачкою Ліною Кодіна (псевдонім - Ліна Люб'єра, по переїзду в СРСР — Ліна Іванівна), з якою мав 2 дітей.

1923р. перебрався до Парижа, де швидко досягнув визнання, зокрема завдяки знайомству з видатним російським балетмейстером C. Дягілевим, який поставив його «Казку про блазня…», а також замовив і пізніше поставив балети «Сталевий скік» (1927) і «Блудний син» (1928). У Парижі Прокоф'єв провів наступне десятиліття, виїжджаючи в тривалі концертні турне країнами Європи й Америкою, які мали грандіозний успіх.

1927 р. Прокоф'єв уперше відвідує СРСР, де також здобуває широке визнання. Пізніші гастролі до СРСР здійснювались у 1929 і 1932 рр. У цей період з'явилися Друга, Третя і Четверта симфонії та Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти, в яких стиль Прокоф'єва досяг піку напруженості й гостроти, а також м'якший за стилем балет "На Дніпрі" (1932).

Повернення до СРСР

Після 1933-го Прокоф'єв разом із сім'єю переїжджає до СРСР (1936 р. — остаточно). Причина повернення Прокоф'єва є предметом дискусій в колі музикознавців.

Головною офіційною причиною повернення композитора вважається туга за батьківщиною («Я маю знову вжитися в атмосферу рідної землі. Я маю знову бачити справжні зиму і весну, що спалахує миттєво. У вухах моїх має звучати російська мова, я повинен говорити з людьми моєї плоті й крові, аби вони повернули мені те, чого мені тут бракує, - свої пісні, мої пісні. Тут я втрачаю сили. Мені загрожує небезпека загинути від академізму» — писав Прокоф'єв).

Окрім того, на думку музикознавців, характерною рисою характеру Прокоф'єва було бажання бути першим, яке виявлялося в усіх сферах його діяльності. Відомо, що в Європі на той час найбільшу славу композиторів та піаністів мали С.Рахманінов та І. Стравінський, тоді як після успішних гастролей у СРСР Прокоф'єв мав усі шанси бути недосяжним лідером. Зокрема, показовим є запис у щоденнику Прокоф'єва від 5 березня 1929 року: «Сталін був на моєму концерті, коли я грав у Москві, і потім, не без гордості, сказав „наш Прокоф'єв“. Відмінно: до Росії можна їхати спокійно!„

Також окремі мемуаристи вказують на картярські борги Прокоф'єва.

Радянський період

З поверненням Прокоф'єва до СРСР відбувається різкий стилістичний злам у творчості в бік спрощення, більшої доступності, виразності та класичної строгості музичної мови. Змінюється і образність музики Прокоф'єва. Так, згідно з влучним (і цілком об'єктивним) спостереженням композитора С. М. Слонімського, у центрі симфоній Прокоф'єва стоїть людина, а починаючи з П'ятої симфонії (1944) — радянська людина.

Серед найвизначніших творів, написаних у СРСР — балет «Ромео і Джульєтта» (1935), симфонічна казка «Петя і вовк» (1936), кантата до 20-річчя Жовтня (1937), кантата «Олександр Невський» (1939). 1938-го Прокоф'єв здійснює останні гастролі до Європи і США, які відбуваються з блискучим успіхом, зокрема Прокоф'єву пропонують вигідний контракт у Голлівуді, від якого, однак, композитор відмовився.

1941 р., напередодні війни, Прокоф'єв залишає сім'ю — дружину і двох синів — і йде до Міри Мендельсон, поетеси й активної комсомолки, згодом — співавторки лібретто його опер «Дуенья» та «Війна і мир».

Під час війни Прокоф'єв вирушає на Кавказ, пізніше до Алма-Ати, де поряд із камерними й симфонічними творами пише фронтові пісні, багато концертує, 1942-го пише музику до фільму «Іван Грозний» (режисер С. Ейзенштейн). Серед найвидатніших творів воєнних років — 7-а фортепіанна соната (перший твір, відзначений Сталінською премією), опера «Війна і мир», 5-а симфонія, балет «Попелюшка».

Останні роки життя

Останній період життя Прокоф'єва надзвичайно складний. У повоєнні роки в композитора розвивається гіпертонія, що загострюється важкими приступами. 1948 р. композитор потрапляє під Ждановські ідеологічні чистки, зокрема Прокоф'єв фігурує у славнозвісній Постанові ВКП(б) «Об опере „Великая дружба“ В.Мурадели» (10 лютого 1948). Відповідаючи, композитор у дусі епохи висловлює «подяку партії за чіткі вказівки, ухвали, що допомагають (…) у пошуках музичної мови, зрозумілої й близької нашому народові, гідного нашого народу і нашої великої країни».

Того ж року Прокоф'єв оформляє свій другий шлюб — із Мірою Мендельсон. У березні 1948 р. його першу дружину Ліну Прокоф'єву, іспанку за походженням, заарештовують за звинуваченням у шпигунстві, засуджують до 20 років таборів і засилають до Воркути. За свідченням в'язня ГУЛАГу Євгена Таратути, Ліна Іванівна отримувала листи тільки від своїх синів.

Серед значних творів Прокоф'єва останніх років — опера «Повість про справжню людину» (1948), 7-ма симфонія (1952, остання Сталінська премія), симфонія-концерт для віолончелі (1952).

Помер Прокоф'єв 5 березня 1953 року — на 40 хвилин пізніше Сталіна і з тієї ж причини: крововилив у мозок. Для радянської спільноти смерть композитора довгий час була затьмарена скорботою, пов'язаною із втратою радянського вождя. Похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

Пам'ять

На честь композитора було названо колишній Донецький міжнародний аеропорт (нині зруйнований).

До 100-річчя з дня народження:

Donetsk prokofiev.jpg 1991 CPA 6314.jpg Sergey Prokofiev Novod 3.jpg
меморіальна дошка
поштова марка
надгробний пам'ятник

Твори

Фрагмент рукопису 2-ї Фортепіанної сонати

Опери

  • Маддалена (1911; 2-а редакція 1913),
  • Гравець («Игрок») (за Ф. М. Достоєвським, 1929, Брюссель; 1974, Москва),
  • Любов до трьох апельсинів («Любовь к трём апельсинам») (за К. Гоцці, 1921, Чикаго; 1926, Ленінград),
  • Вогняний янгол («Огненный ангел») (за В. Я. Брюсовим, 1927; концертне виконання 1954, Париж; 1955, Венеція; 1983, Пєрмь),
  • Семен Котко (1940, Москва),
  • Заручини в монастирі («Обручение в монастыре») («Дуенья», за Р. Шериданом, 1946, Ленінград),
  • Війна і мир (за Л. Н. Толстим, 1943; остаточна редакція 1952; 1946, Ленінград; 1955, там само),
  • Повість про справжню людину («Повесть о настоящем человеке») (за Б. П. Полевим, концертне виконання 1948, Ленінград; 2-я редакція 1960, Москва);

Балети

  • Казка про блазня, що семеро блазнів перехитрував («Сказка про шута, семерых шутов перешутившего») (1921, Париж),
  • Сталевий скік (1927, Париж),
  • Блудний син (1929, там само),
  • На Дніпрі (1932, там само),
  • Ромео і Джульєтта (за У. Шекспіром, 1938, Брно; 1940, Ленінград),
  • Попелюшка («Золушка») (1945, Москва),
  • Казка про кам'яну квітку(«Сказ о каменном цветке») (за П. П. Бажовим, 1954, Москва);

для солістів, хору та оркестру —

  • Ораторія «На варті миру» (слова С. Я. Маршака, 1950),
  • Кантати, в тому числі
  • вокально-симфонічні сюїти, у тому числі
    • Зимове вогнище («Зимний костёр») (слова С. Я. Маршака, 1949);

для оркестру —

  • 7 симфоній
  • Ала і Лоллій (Скіфська сюїта, 1915),
  • Симфонічна казка «Пєтя і волк» (1936),
  • Два пушкінських вальси (1949),
  • Ода на закінчення війни (1945)
  • Сюїти, поеми, увертюри, та ін.;

концерти з оркестром —

  • 5 для фортепіано (1912; 1913, 2-а редакція 1923; 1921; 1931, для лівої руки; 1932),
  • 2 для скрипки (1917, 1935),
  • симфонія-концерт для віолончелі (1952) та ін.;

камерно-інструментальні ансамблі, в тому числі:

  • сонати для скрипки і фортепіано,
  • соната для віолончелі і фортепіано,
  • соната для флейти і фортепіано,
  • 2 квартети;

для фортепіано

  • 9 сонат
    • № 1 ор.1 — 1907, 2-а ред. 1909;
    • № 2 ор.14 — 1912;
    • № 3 ор.28 — 1907, 2-а редакція 1917;
    • № 4 ор.29 bis — 1934;
    • № 5 ор.38 — 1923, 2-а ред. ор.135, 1952;
    • № 6 ор.82 — 1939-40;
    • № 7 ор.83 — 1939-42;
    • № 8 ор.84 — 1939-44;
    • № 9 ор.103 — 1947)
  • Сарказми,
  • Швидкоплинності (1915–1917),
  • Казки старої бабусі,
  • Етюди (ор.2 та ор.52)
  • Сюїти з балетів «Попелюшка», «Ромео і Джульєтта»
  • п'єси; романси, пісні;
  • музика до спектаклів драматичного театру та кінофільмів.

Музичні приклади

Посилання

Література