Главная страница

Не чекали
Ilya Repin Unexpected visitors.jpg
Не ждали (рос.)
Творець: Рєпін Ілля Юхимович
Час створення: 18841888
Розміри: 105 × 144 см
Висота: 160,5 см
Ширина: 167,5 см
Матеріал: полотно
Техніка: олія
Жанр: Побутовий жанр[1]
Зберігається: Москва
Музей: Третяковська галерея
Не чекали у Вікісховищі?

«Не чека́ли» — картина українсько-російського художника Іллі Рєпіна (1844—1930), написана у 1884—1888 роках. Вона є частиною колекції Третяковської галереї (інв. 740). Розмір картини — 160,5 × 167,5 см[2][3].

Рєпін почав роботу над основним варіантом картини 1884 року на дачі в Мартишкіно під Петербургом[4]. Цього ж року картина експонувалась на 12-ій виставці Товариства пересувних художніх виставок («пересувників»), яка проходила в Петербурзі, після чого це полотно входило до складу виставки, яка подорожувала по інших містах Росії[5].

1885 року картину було викуплено в автора Павлом Третяковим. Тим не менш, згодом Ілля Рєпін продовжував її доопрацьовувати — 1885, 1887 і 1888 років він вносив до неї зміни, які, в основному, стосувались обличчя чоловіка, що входить у кімнату[2].

Момент, зображений на картині, показує першу реакцію членів родини на повернення із заслання революціонера-народовольця. Цей твір вважають «найзначнішим і наймонументальнішим із полотен Рєпіна на революційні теми»[6].

Історія

Картина «Не чекали» належить до так званої «народовольчої серії» Рєпіна, до якої крім неї включають картини «Арешт пропагандиста» (1880—1889, 1892, ДТГ), «Перед сповіддю» (або Відмова від сповіді, 1879—1885, ДТГ), «Зібрання» (1883, ДТГ) та інші[7].

Рєпін почав працювати над картиною «Не чекали» на початку 1880-х років, будучи під враженням від убивства імператора Олександра II, яке було вчинено 1 (13) березня 1881 року, а також від публічної страти народовольців-першоберезневців, які до нього були причетні. Ця страта відбулась 3 (15) квітня 1881 року і Рєпін сам був на ній присутній.

У картини «Не чекали» є два варіанти. Перший з них було розпочато 1883 року, і на ньому зображалась дівчина-курсантка, що повертається додому. Ця картина, написана маслом по дереву, була відносно невеликого розміру, 45,8 × 37 см[2][8]. П'ятнадцять років по тому, 1883 року, Рєпін взявся доробляти цей варіант картини, дещо змінивши образ дівчини, що входить[9], яка своїм обличчям нагадує його доньку Надю[10]. Натепер цей варіант картини також є частиною колекції Третяковської галереї[2].

«Не чекали» (перший варіант картини, розпочато 1883 року)

1884 року Рєпін починає писати другий, основний варіант картини, що є значно більшим за розміром, і на якому в кімнату входить не дівчина, а чоловік. Роботу над картиною було розпочато на дачі в Мартишкіно під Санкт-Петербургом, а позували художнику члени його родини та деякі знайомі. Зокрема, жінку чоловіка, що повертається, було написано з Віри Олексіївни, дружини Рєпіна, і Варвари Дмитрівни Стасової, матір — з Євгенії Дмитрівни Шевцової, тещі художника, хлопчика — з Сергія Костичева, сина сусідів по дачі (потім — відомого біохіміка, професора та академіка), дівчинку — з Віри Рєпіної, доньки художника, а покоївку — з прислуги Рєпіних[6]. Вважається, що обличчя чоловіка, що входить, могло бути написано зі Всеволода Гаршина, над портретом якого Рєпін працював 1884 року.

Портрет В. М. Гаршина (1884, Музей мистецтва Метрополітен)

В одному з ранніх варіантів на картині зображався батько засланця, що попереджує решту про його прибуття. Окрім цього, критик Володимир Стасов згадував, що була ще фігура «якогось старигана». У кінцевому варіанті картини Рєпін залишив лише тих персонажів, які на його погляд, були необхідними для психологічного розкриття вибраної ним теми, а також для «збереження дієвості сцени»[6].

Того ж 1884 року картину було представлено на 12-й виставці Товариства пересувних художніх виставок, яка проходила в Петербурзі[5]. Спочатку Павло Третьяков не спішив купувати цю картину[11]. Він повідомив Рєпіну: «В картині Вашій багато достоїнств, але є і недоліки; її зміст мене не цікавить, але на публіку вона, схоже, дуже діє[5]». Рєпін сам був не до кінця задоволений тим, як в картині вирішувалась художня ідея, зокрема — концепцією головного героя, засланця, що повернувся.

Відтак картина «Не чекали» перебувала у складі виставки, яка подорожувала по інших містах Росії. По завершенні цієї подорожі Павло Третьяков нарешті повідомив художнику про те, що він хотів би купити цю картину. Рєпін, однак, відмовився її продавати, сказавши, що, по-перше, Федір Терещенко вже висловив бажання купити це полотно, а по-друге, він сам збирається переписати головного героя картини. Коли цю роботу було завершено, Павлу Третьякову все ж вдалось додати цю картину до своєї колекції, хоч для цього йому довелось збільшити ціну з п'яти до семи тисяч рублів[11].

Після цього Рєпін доробляв картину 1885, 1887 і, нарешті, 1888 року. В основному, ці пізніші зміни торкнулись виразу обличчя чоловіка, що входить. Картина у тому вигляді, в якому вона було до змін 1885 року, була сфотографована Андрієм Деньєром, який у жовтні 1884 року подарував цю фотографію художньому критику Володимиру Стасову[2].

За спогадами хранителя Третяковської галереї Миколи Мудрогеля, одну з поправок до обличчя засланця Ілля Рєпін здійснив за відсутності Павла Третякова, сказавши працівникам галереї: «Ви не хвилюйтесь. Я говорив з Павлом Михайловичем про поправку обличчя на картині „Не чекали“. Він знає, що я збираюсь зробити». Третьякову ж ця поправка не сподобалась: він вважав, що вона псує картину[12].

Опис

На картині зображено момент, коли в кімнату неочікувано для присутніх заходить чоловік — політичний засланець, який повернувся з далеких країв. Очевидно, що його приходу не чекали, і тому різною є перша реакція членів сім'ї на його повернення. Безсумнівною є радість його жінки за фортепіано і хлопчика, що сидить за столом. Дівчинка дивиться насторожено — можливо, що вона взагалі ще не зрозуміла, хто цей мужчина. У погляді покоївки, що стоїть у дверях, можна відчути недовірливе здивування. На передньому плані — жінка похилого віку, матір чоловіка, що повернувся. Її зігнена фігура передає глибоке потрясіння від поточних подій[3][13].

Обличчя засланця (деталь картини)

Основним завданням художника було показати неочікуваність повернення засланого народовольця, а також усю гамму пов'язаних з цим переживань, як його особистих, так і членів його сім'ї. Вираз обличчя засланця, а також нахил його голови Рєпін переписував щонайменш тричі, ніби підбираючи між піднесено-героїчним і мученицьки-втомленим варіантами і зрештою зупинившись на запитально-невпевненому виразі, який водночас поєднував у собі і героїзм і страждання[6]. У кінцевому варіанті вигляд чоловіка, що повернувся асоціювався зі сюжетом «повернення блудного сина».

Головним психологічним вузлом композиції є динаміка фігур засланця та його матері, а також зустріч їх поглядів. У цей перший момент повернення фігура матері слугує зв'язувальною ланкою між її сином, який поки-що здається чужим у цьому світлому інтер'єрі, та рештою членів родини. Рух матері, пов'язаний з неочікуваним поверненням сина, підкреслено зрушеним кріслом, що знаходиться на передньому плані картини[6]. Впевнено написані руки матері, а також руки жінки засланця, яка сидить за роялем[6].

У період, коли багато революціонерів-народовольців було в тривалому засланні, повернення одного з них до рідної домівки могло розглядатись як «неочікуване чудесне явлення» або ж навіть як «воскресіння». Мистецтвознавцями відзначалось, що композиції картини — зокрема, фігура матері, що встає з крісла назустріч сину, що повернувся, — має аналогію з євангельськими сюжетами воскресіння Лазаря та вечері в Еммаусі, а також з картиною Олександра Іванова[ru] «Явлення Христа народу»[14].

Багато «дрібниць» — таких як фігури дітей, що сидять за столом у правій частині полотна, та деталі інтер'єру кімнати, — придають картині життєвості, жанрової впевненості і ліричної теплоти. До таких деталей відноситься образ дівчинки з характерно схрещеними під столом ніжками, а також уся з любов'ю написана обстановка типової квартири інтелігентної сім'ї того часу[6].

Інтер'єр квартири прикрашений репродукціями, які мають значення для оцінювання політичних настроїв у цій сім'ї та символіки картини. Це портрети письменників-демократів Миколи Некрасова та Тараса Шевченка, зображення імператора Олександра II, вбитого народовольцями, на смертному одрі, а також Христос на Голгофі — символ співчуття та спокутування, що співвідносились інтелігентами-революціонерами зі своєю місією[10].

Критики особливо відмічали композицію і колорит картини. Зокрема, мистецтвознавець Олексій Федорів-Давидів[ru] писав[6]:

« Насправді, натуральне тут упорядковане і приведене до певної системи, тим строгішу і гармонійнішу, що гадана випадковість живої дійсності виконує завдання показати піднесену мораль, душевну благородність і величність учинків як природне життя і почуття простих людей. Зберігаючи свою природність, вони стали в зображенні Рєпіна настільки ж достовірно історичними героями, як це було в умовному піднесенні героїв історичного живопису минулого. »

Зрештою подібну композицію використовували в деяких творах інші художники — наприклад, у картині «Знову двійка» Федора Решетникова (1952, ДТГ)[15].

Відгуки та критика

Картина «Не чекали» на поштовій марці СРСР 1969 року.

Критик Володимир Стасов високо цінував картину «Не чекали» і називав її «шедевром усієї російської школи»[10]. Коли картина з'явилася на виставці «пересувників», він писав[16]:

« Найталановитіша, найчудовіша картина усієї виставки — картина Рєпіна «Не чекали». У ній найбільше глибокого змісту, вираження світлої думки. Вона без рум'ян і фальші зображає сучасність, її найкраще оцінила і полюбила за це публіка. »

Художник і критик Олександр Бенуа розказував про своє двояке ставлення до картини «Не чекали». У своїй книжці «Історія російського живопису XIX століття» він відзначав, що слабким місцем цієї картини є «підлаштованість фабули, гримаси акторів, грубість оповіді». Він писав, що у цїй картині «наш погляд ковзає по ходульній мелодрамі, по досить поверхнево створених типах, але зате з насолодою зупинявся на прекрасно написаному intérieur'і, на сильних сірих фарбах, на бадьорому, простому живописі»[17].

Мистецтвознавець Олексій Федорів-Давидів у своїй книжці про Рєпіна писав[6][9]:

« Полотно «Не чекали» — видатна картина Рєпіна за красою та майстерністю її живописного рішення. Вона написана в пленері, наповнена світлом і повітрям, її світлий колорит надає їй м'яку та світлу ліричність, що пом'якшує драму… Знайшовши і показавши дійсних героїв свого часу, художник зробив великий поступ уперед у розвитку як жанрового, так і історичного малярства. Точніше, він досягнув їх особливого злиття, яке відкривало можливість історичному живопису на сучасні теми. »

Примітки

  1. https://tretyakovgallery.ru/collection/ne-zhdali-37031/
  2. а б в г д Государственная Третьяковская галерея — каталог собрания (російською). Москва: Красная площадь. 2006. с. 217—218. ISBN 5-900743-22-5. 
  3. а б Государственная Третьяковская галерея. www.tretyakovgallery.ru. Процитовано 2016-01-13. 
  4. Королёва, С. (2010). Илья Ефимович Репин (Великие художники, том 20) (російською). Москва: Директ-Медиа і Комсомольская правда. ISBN 978-5-87107-193-9. 
  5. а б в Юденкова, Татьяна. Неустанное служение (К истории коллекции П.М. Третьякова). www.nasledie-rus.ru (російською). 
  6. а б в г д е ж и к Фёдоров-Давыдов, Алексей (1989). И. Е. Репин (російською). Москва: Искусство. с. 68—70. ISBN 5-98724-030-1. 
  7. Журнальный зал | Искусствознание. Журнал по истории и теории искусства. . 2.. magazines.russ.ru. Процитовано 2016-01-25. 
  8. Art-каталог: живопись и графика - Репин Илья Ефимович - Не ждали. 1883-1898. www.art-catalog.ru. Процитовано 2016-01-25. 
  9. а б www.school.edu.ru :: Репин, Илья Ефимович. Не ждали. 1888. ГТГ. artclassic.edu.ru. Процитовано 2016-01-25. 
  10. а б в Репин (ru). ОЛМА Медиа Групп. 2008-01-01. ISBN 9785373006835. 
  11. а б Татьяна, Юденкова. Интервью / Картина Ильи Репина «Не ждали» / Татьяна Юденкова. Эхо Москвы. Процитовано 2016-01-25. 
  12. Галереи, Официальный Блог Государственной Третьяковской. Официальный блог Государственной Третьяковской галереи: Третьяков и художники: Репин Илья Ефимович. Официальный блог Государственной Третьяковской галереи. Процитовано 2016-01-25. 
  13. Repin, Ilya. Не ждали. Илья Репин. Шедевр русской живописи, картина, фото, рисунок, возвращение каторжника. ilya-repin.ru. Процитовано 2016-01-25. 
  14. Алленова, Екатерина (2000). Илья Репин. Москва: Белый город. с. 63. ISBN 9785779302203. 
  15. Виноградова, Институт русского языка им В. В. (2009-01-01). Язык как медиатор между знанием и искусством: сборник докладов : международный научный семинар "Проблемы междисциплинарных исследований художественного текста" (ru). Азбуковник. 
  16. Стасов, В. (1950). Избранное: живопись, скульптура, графика (російською). 1 — Русское искусство. Искусство. с. 186. 
  17. Бенуа, А. (1995). История русской живописи в XIX веке (російською). Москва: Республика. с. 267, 272. ISBN 5-250-02524-2. 

Посилання