Главная страница

Михайло Іванович Каревич
Зображення
Михаил Иванович Каревич
Основна інформація
Дата народження 8 квітня 1895(1895-04-08)
Місце народження Кам'янець-Подільськ, Російська імперія
Дата смерті 23 жовтня 1957(1957-10-23) (62 роки)
Місце смерті Москва
Роки активності 1912—1957
Громадянство Російська імперія, СРСР
Професія скрипаль
Освіта Московська консерваторія
Колективи МХАТ
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»

Заслужений діяч мистецтв РРФСР[d]

Заслужений артист РРФСР

Миха́йло Іва́нович Каре́вич (рос. Михаил Иванович Каревич; * 27 березня (8 квітня) 1895, Кам'янець-Подільський, нині Хмельницької області — † 23 жовтня 1957, Москва) — російський радянський скрипаль. Заслужений артист РСФСР. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1954). Борис Ізралевський, який у 1909—1953 роках завідував музичною частиною Московського художнього академічного театру, 1965 року у виданих записках диригента так охарактеризував Каревича та його працю: «Один із найстаріших і найвизначніших діячів оркестру МХАТу, талановитий скрипаль. Працював у Художньому театрі 45 років, з яких 25 років поєднував цю роботу з роботою у Великому симфонічному оркестрі Всесоюзного радіо, де був головним концертмейстером» [1].

Біографія

У Кам'янці-Подільському

Михайло Іванович Каревич народився 27 березня (8 квітня) 1895 року в Кам'янці-Подільському. Його батько Іван Каетанович Каревич був власником пекарні на П'ятницькій вулиці в Старому місті [2].

Грі на скрипці Михайло вчився в Тадея Ганицького в його приватній музичній школі, відкритій у вересні 1903 року в губернському місті. Школа розміщувалася неподалік від пекарні — на останньому поверсі триповерхового будинку на Миколаївській площі (сучасна адреса — Вірменський ринок, 8).

Миколаївська площа в Кам'янці-Подільському. Справа — довгий триповерховий будинок, на якому вивіска між другим і третім поверхами сповіщає: «Музыкальная школа». Початок XX століття

За спогадом скрипаля Аркадія Гурфінкеля, теж уродженця Кам'янця-Подільського, Ганицький одного разу проходив біля пекарні, з підвалу якої чулися звуки скрипки. Коли Тадей Денисович зійшов сходинками вниз, то побачив там босого хлопчика, який старанно виводив мелодію на скрипці. Ганицький влаштував хлопця, а це був Михайло Каревич, до своєї школи, вчив безкоштовно, дав йому інструмент, одяг, їжу [3].

Робота у великих колективах

1916 року Каревич закінчив Московську консерваторію, де навчався в класі скрипки Івана Гржималі.

Від 1912 року Каревич — скрипаль Московського художнього академічного театру (МХАТ). Одночасно в 1930—1955 роках, тобто з часу заснування, був концертмейстером Великого симфонічного оркестру Всесоюзного радіо (згодом Центрального телебачення і Всесоюзного радіо, нині — Великий симфонічний оркестр імені Чайковського[4]. У 1937—1953 роках художнім керівником і головним диригентом цього оркестру працював Микола Семенович Голованов. Хоровий диригент Клавдій Птиця в статті про Голованова писав [5]:

У Великому симфонічному оркестрі грали чудові інструменталісти. Концертмейстер перших скрипок заслужений артист РРФСР М. Каревич володів несильним, але чарівним звуком. Каревич був прекрасною людиною, і Микола Семенович його дуже любив. Хвилюючись, веселий і експансивний скрипаль починав заїкатися. «Це тому, — жартували падкі на вигадки оркестранти, — що колись його налякав на репетиції Голованов».
Оригінальний текст (рос.)
В БСО играли замечательные инструменталисты. Концертмейстер первых скрипок, заслуженный артист РСФСР М. Каревич обладал несильным, но чарующим звуком. Каревич был прекрасным человеком, и Николай Семенович его очень любил. Волнуясь, веселый и экспансивный скрипач начинал заикаться. «Это оттого, — шутили досужие оркестранты, — что когда-то его напугал на репетиции Голованов».

В останній рік життя, 11 березня 1953 року, Голованов написав листа Каревечу — у зв'язку з ювілеєм музиканта. В цьому листі Микола Семенович висловив, зокрема, своє бачення значення та сенсу життя артиста: «Життя кожного справжнього артиста — це постійній подвиг з щоденними іспитами перед аудиторією і товаришами. Артист повинен служити моральним прикладом і мати всі принципові якості серйозної людини. І майже не мати особистого життя… Не можна служити двом богам — треба віддавати себе мистецтву повністю, цілком і жертовно працювати все життя». Лист було зачитано перед усіма артистами оркестру під час ушанування ювіляра [6]. Фрагменти листа опубліковано 1967 року в журналі «Советская музыка» — через 10 років після смерті Каревича.

Платівка з «Російським танцем» у виконанні Каревича, 1938 рік

1938 року було видано грамплатівку із записом «Російського танцю» (рос. «Русская пляска») Петра Чайковського у виконанні оркестру Всесоюзного радіокомітету (соліст Михайло Каревич, диригент Олександр Орлов[7].

Твори у виконанні Каревича звучали і на радіо. Так, «Станція ВЦРПС» передавала його виступи 13 листопада 1938 року, 13 лютого та 30 березня 1940 року.

Участь у квартетах і тріо

Крім гри в оркестрах, Каревич як скрипаль брав участь у кількох квартетах і тріо. Так, 1917 року в Москві утворився струнний квартет, до якого увійшли Лев Цейтлін (перша скрипка), Михайло Каревич (друга скрипка), композитор Лев Пульвер (альт) і Василь Подгорний (віолончель). 1918 року за цим квартетом, що діяв при Музичному відділі Народного комісаріату освіти РРФСР, офіційно затвердили ім'я Леніна. Невдовзі Каревича в цьому квартеті замінив Костянтин Мострас [8].

1919 року організувався смичковий квартет при театрально-музичній секції Московської ради депутатів. Крім Каревича, до колективу увійшли Євген Гузиков, Василь Небольсін і Віктор Кубацький [9]. «Вестник театра» писав, що квартет даватиме концерти систематично та висвітлюватиме різні епохи та напрямки музичної творчості [10].

1926 року Каревич організував тріо спільно з піаністом Левом Мироновим [11] і віолончелістом Сергієм Бичковим[12] (існувало до 1938 року). Віолончеліст у цьому тріо (відомому ще як тріо Театру імені Станіславського та просто тріо імені Станіславського) змінювався. Так, 1929 року ним був Володимир Матковський [13]. У цьому ж складі (Миронов, Каревич, Матковський) Музичне тріо імені К. С. Станіславського зафіксовано в довіднику «Вся Москва» за 1936 рік [14].

Під час війни

Після нападу Німеччини на СРСР Великий симфонічний оркестр Всесоюзного радіокомітету під керівництвом Миколи Голованова і далі проводив репетиції, виступав на радіо. Щоправда, як згадував тромбоніст Стейскал, «працювали ми тоді в дуже важких умовах. Майже всі артисти нашого оркестру були до того ж зараховані пожежниками: чергували, сидячи ночами на даху радіокомітету, та ще охороняли будинки, де жили, від запальних бомб» [15]. Коли в серпні 1941 року німці посилили наступ, щоб спробувати захопити столицю СРСР, невдовзі з Москви в глибокий тил було евакуйовано важливі підприємства та установи, зокрема в Свердловськ (нині Єкатеринбург) перебазувався Всесоюзний радіокомітет, а з ним і Великий симфонічний оркестр. Частина ж його артистів, серед них Голованов і Каревич, залишилася в Москві.

У жовтні 1941 року Голованов разом зі співаками Антоніною Неждановою та Сергієм Мігаєм звернулися до Московської ради з клопотанням про створення нового великого симфонічного оркестру радіокомітету з артистів, що залишилися в столиці та належали до різних оркестрів і колективів. Коли дозвіл було отримано, на заклик Миколи Семеновича у Великий зал Московської консерваторії з'явилися багато музикантів. Серед них був і Каревич. За висловом Голованова, вдалося зібрати «склад на славу — повний оркестр у дев'яносто чоловік» [16].

29 березня 1942 року Давид Ойстрах у газеті «Известия» писав, що «об'єднаний симфонічний оркестр Большого театру Союзу РСР і Всесоюзного радіокомітету за короткий термін спільної роботи домігся відмінних результатів щодо ансамблю, злитності звучання, ладу», а серед артистів оркестру відзначив, зокрема, концертмейстера Каревича [17].

6 квітня 1944 року у Великому залі Московської консерваторії відбувся завершальний концерт із циклу симфонічних вечорів, організованих у Москві в ознаменування 100-річчя від дня народження Миколи Римського-Корсакова. Наступного дня газета «Известия» писала: „Вечір розпочався виконанням чудового твору великого російського композитора, який увійшов до скарбниці світової музичної культури, — симфонічної сюїти «Шехеразада». З великим підйомом і настроєм її зіграв симфонічний оркестр Всесоюзного радіокомітету під керуванням народного артиста республіки професора М. Голованова. Солістом виступив скрипаль заслужений артист республіки М. Каревич“[18].

Нагороди та звання

10 серпня 1931 року було встановлено звання «Заслужений артист РСФСР». Каревичу надали це звання ще до війни (так, у програмі передач радіо на 13 листопада 1938 року зазначено: «18.30 — Виступ заслуженого артиста Каревича (скрипка)»).

19 жовтня 1938 року, напередодні 40-річчя МХАТу, Каревича відзначено орденом «Знак Пошани» [19][20].

26 жовтня 1948 року Указом Президії Верховної Ради СРСР «за видатні заслуги в розвитку радянського театрального мистецтва та в зв'язку з 50-річчям від дня заснування Московського орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора художнього академічного театру СРСР імені Максима Горького» орденами та медалями було відзначено велику групу акторів і працівників цього театру [21]. Серед них Михайла Каревича, що тоді вже був заслуженим артистом РРФСР, відзначили орденом Трудового Червоного Прапора [22]. Вручення нагород відбулося 4 листопада в Кремлі [23].

1954 року Михайлові Каревичу надано звання «Заслужений діяч мистецтв РРФСР» [24].

Спогад Клавдія Птиці

Клавдій Птиця згадував [25]:

На дворі холод, сніг, а в мене хворі ноги. Ходжу в Колонний зал на репетиції у валянках із калошами. Свєшников морщиться і докоряє: «Що ти в Дворянське зібрання ходиш, як биндюжник?» А живий, веселий концертмейстер перших скрипок, мій приятель, Михайло Каревич, з удаваним подивом розводить руками, звертаючись до групи своїх музикантів: «Ну, знаєте, про кота в чоботях чув, а птицю у валянках ще не бачив».
Оригінальний текст (рос.)
На дворе холод, снег, а у меня больные ноги. Хожу в Колонный зал на репетиции в валенках с галошами. Свешников морщится и укоряет: «Что ты в Дворянское собрание ходишь, как биндюжник?» А живой, веселый концертмейстер первых скрипок, мой приятель, М. Каревич, с притворным изумлением разводит руками, обращаясь к группе своих музыкантов: «Ну, знаете, про кота в сапогах слыхал, а птицу в валенках еще не видел».

Помер Михайло Іванович Каревич 23 жовтня 1957 року в Москві на 63-му році життя.

Примітки

  1. Изралевский Борис. Музыка в спектаклях Московского художественного театра: Записки дирижера. — Москва: Всероссийское театральное общество, 1965. — С. 172.
  2. Вся Россия. Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации. Адрес-календарь Российской империи. — Санкт-Петербург: Издание А. С. Суворина, 1902. — Подольская губерния. — С. 1350.
  3. Іванов Володимир. Тадеуш Ганицький (1844—1937). — Кам'янець на Поділлі — Миколаїв — Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. — С. 23. Прізвище скрипаля помилково вказано як Царевич.
  4. Музей радіо й телебачення(рос.)
  5. Птица К. Истинно русский художник // Советская музыка. — 1979. — № 4. — С. 74.
  6. Прибегина Галина. Николай Семенович Голованов. — Москва: Музыка, 1990. Датою зачитування листа в цій книзі вказано 11 квітня 1953 року.
  7. Дані про грамплатівку 1938 року(рос.)
  8. Подгорный Василий Тимофеевич // Музыкальная энциклопедия в 6 томах / Главный редактор Ю. В. Келдыш. — Т. 4: Окупов — Симович. — Москва: Советская энциклопедия, 1978.
  9. История музыки народов СССР / Ответственный редактор Ю. В. Келдыш. — Т. 1: 1917—1932. — Москва: Советский композитор, 1970. — С. 37.
  10. Вестник театра. — 1919. — № 5.
  11. Лев Миколайович Миронов(рос.)
  12. Изралевский Борис. Музыка в спектаклях Московского художественного театра: Записки дирижера. — Москва: Всероссийское театральное общество, 1965. — С. 160.
  13. Театральная Москва. Театр — музыка — эстрада — кино: Иллюстрированный путеводитель. — Москва: Московский рабочий, 1929. — С. 192.
  14. Вся Москва: Адресно-справочная книга. 1936 год. — Москва: Московский рабочий, 1936. — С. 466.
  15. Стейскал А. «Озарять жизнь окружающих…» // Советская музыка. — 1987. — № 2. — С. 125.
  16. Стейскал А. «Озарять жизнь окружающих…» // Советская музыка. — 1987. — № 2. — С. 126.
  17. Ойстрах Д. Симфония великой борьбы // Известия. — 1942. — № 74 (7760). — 29 марта. — С. 4.
  18. Заключительный концерт в ознаменование 100-летия со дня рождения Н. А. Римского-Корсакова // Известия. — 1944. — № 83 (8385). — 7 апреля. — С. 4.
  19. Власть и художественная интеллигенция. — Москва, 1999. — С. 699.
  20. Летопись МХАТ // Театр. — 1938. — № 10—11 (октябрь — ноябрь). — С. 239.
  21. Ежегодник Московского художественного театра, 1948 г. — Т. 1. — Москва: Искусство, 1950. — С. 9—17.
  22. Власть и художественная интеллигенция. — Москва, 1999. — С. 720.
  23. Ежегодник Московского художественного театра, 1948 г. — Т. 1. — Москва: Искусство, 1950. — С. 153.
  24. Каревич Михаиил Иванович // Музыкальная энциклопедия в 6 томах / Главный редактор Ю. В. Келдыш. — Т. 2: Гондольера — Корсов. — Москва: Советская энциклопедия, 1974.
  25. Птица К. Незабываемые премьеры // Советская музыка. — 1976. — № 4.

Література

  • Каревич Михаиил Иванович // Музыкальная энциклопедия в 6 томах / Главный редактор Ю. В. Келдыш. — Т. 2: Гондольера — Корсов. — Москва: Советская энциклопедия, 1974.
  • Лисенко Іван. Словник музикантів України. — К.: Рада, 2005.
  • Браудо Е. Юбилейный концерт М. Каревича [солиста-концертмейстера симфонического оркестра Радиокомитета] // Известия ЦИК. — 1934. — № 254. — С. 4.
  • Е. К. Михаил Иванович Каревич. [Скрипач Всесоюзного радиокомитета. Творческая биография] // Работник радио. — 1939. — № 1 (январь). — С. 32—34.
  • Изралевский Борис. Музыка в спектаклях Московского художественного театра: Записки дирижера. — Москва: Всероссийское театральное общество, 1965. — С. 160, 172.
  • Іванов Володимир. Тадеуш Ганицький (1844—1937). — Кам'янець на Поділлі — Миколаїв — Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. — С. 23.

Зовнішні посилання