Главная страница

Нічний Сінгапур. Сфотографовано
12 грудня 2005 року

«Діснейленд зі смертною карою» (англ. Disneyland with the Death Penalty) — стаття про Сінгапур письменника Вільяма Гібсона, його перша значна робота в публіцистиці. Її опублікували як статтю номера[1] в журналі Wired за вересень/жовтень 1993 року[2][3].

У статті наведено спостереження Гібсона щодо архітектури, феноменології та культури Сінгапуру. Під час свого перебування в ньому Сінгапур справив на нього враження чистого, нудного та конформістського. Назва статті та його головна метафора — Діснейленд зі смертною карою відсилають до авторського бачення Сінгапуру як держави неприродно авторитарної. На думку Гібсона, Сінгапуру не вистачає духу креативності та автентичності, тут відсутні прояви його історії та неформальної культури. Він вважає уряд всепроникним, корпоративним і технократичним, а судову систему — негнучкою та драконівською. Сінгапурців він охарактеризував як суспільство споживачів із безбарвним смаком. Щоб додати драматизму своїм спостереженням, він ілюструє їх місцевими новинами з кримінальних судових засідань, наводить контрастні описи аеропортів Південно-Східної Азії на початку та в кінці статті.

Хоч це була перша значна робота Гібсона в публіцистиці, стаття мала миттєвий і довготривалий резонанс. Через цю публікацію сінгапурський уряд заборонив журнал Wired, а фраза «Діснейленд із смертною карою» стала прізвиськом для м’якого авторитаризму Сінгапуру, якого місто-держава досить довго не могла позбутися.

Зміст

В Сінгапурі все орієнтовано на економіку. Уявіть собі азіатську версію Цюриха, який функціонує ізольовано внизу Малайзії. Багатий маленький світ, серед його жителів почуваєшся як,… гаразд, в Діснейленді. В Діснейленді із смертною карою.

—Gibson, William. "Disneyland with the Death Penalty"[2]

Назва «Діснейленд із смертною карою» відсилає до предмета статті — міста-держави в Південно-Східній Азії, строго підтримувану стерильність якої Гібсон описує з жахом[4]. Стаття починається з метафори про «Діснейленд», далі Гібсон цитує спостереження Лари Андерсон, що віртуальна реалність «ніколи не виглядатиме справжньою, доки люди не навчаться додавати до неї трохи бруду». Це стосувалося бездоганної чистоти в аеропорту Чангі. Автор відзначає, що природне середовище теж занадто вдосконалене, як-от численні поля для гольфу. Сінгапурське суспільство — це «безжальний пуританський досвід», який контролює уряд, схожий на мегакорпорацію. У ньому міцно вкоренились конформізм та обмеження поведінки і так не розвинулись почуття гумору та креативність[2].

Автор Вільям Гібсон. Сфотографовано в березні 2008 року.

Гібсону важко дається простежити зв'язки між сучасним і вікторіанським Сінгапуром, від якого мало що залишилось. Намагаючись віднайти приховані сінгапурські соціальні механізми, автор шукав присутність міського духу, однак марно. Під час ранкових прогулянок, зумовлених різницею часових поясів, він з'ясував, що фізичне минуле міста-держави майже повністю зникло[2][4]. Гібсон дає короткий огляд історії Сінгапуру, починаючи від заснування сучасного Сінгапуру в 1819 році Стемфордом Рафлзом і до японської окупації та встановлення республіки в 1965 році. Він підсумовує, що сучасний Сінгапур, ефективна однопартійна держава та капіталістична технократія, передусім і головним чином продукт бачення його прем'єр-міністра Лі Куана Ю[2], який обіймав цю посаду тридцять років. Ніби між іншим він цитує заголовки з видання South China Morning Post, в якому детально описувався суд над економістом, урядовцем та редактором газети за розкриття державної таємниці про економічне зростання Сінгапуру[2].

Хмарочоси на площі Рафлза в діловому центрі міста, серпень 2006 року. Через відсутність контркультури чи андеграунду Гібсон вважає, що Сінгапуру не вистачає автентичного відчуття міста.

Гібсон жалкує за автентичним міським духом[4], чимось, що він описує як «відсутність креативності»[2]. Він дає психологічно-географічний звіт про архітектуру міста-держави, а також відзначає безкінечний парад молодих, привабливих і типово вдягнених представників середнього класу у холах торгових центрів та порівнює місто-державу з великим конференц-центром в Атланті, Джорджія. Він вважає підбір музичної та книжкової продукції в магазинах безкомпромісно ніяким, роздумуючи, чи є в цьому часткова вина Відділу небажаної пропаганди, однієї з кількох державних установ цензури. Серед майже повної відсутності богемності та альтернативної культури, Гібсону не вдається знайти слідів незгодних, андеграунду чи поганих кварталів[2][4]. Замість публічних будинків — санкціоновані урядом «центри здоров'я» (насправді масажні салони), а побачення обов'язково організовуються урядовими шлюбними агенціями. Він відзначає: «Тут надзвичайно мало того, що не є результатом навмисної і, без сумніву, ретельно продуманої соціальної політики»[2].

Як доказ дефіциту креативності автор приводить одержимість сінгапурців шопінгом, як видом дозвілля, одноманітність торгового асортименту та ціни, та їхню іншу пристрасть: схильність добре поїсти (хоча він вважає, що їжі бракує різноманіття, все-таки зазначає: «буде про що розповісти вдома»)[2]. Далі він знову повертається до теми поміркованої безбарвності міста-держави, описує тривожну чистоту довколишнього середовища та населення, яке саме себе тримає строго в рамках закону. Висвітлюючи технологічні здобутки Сінгапуру та намагання стати інформаційною економікою, Гібсон висловлює сумніви, що сінгапурцям вистачить гнучкості через їх контрольовану та консервативну природу, щоб відповідати вимогам прийдешнього віку масової цифрової культури – «в дикому кіберпросторі без цензури»[2]. «Можливо», міркує він, «доля Сінгапуру стати не більше ніж акуратним подібним до Швейцарії анклавом, в якому панує порядок та багатство серед моря вигадливої химерності майбутнього»[2].

Фото з літака зняте в 1989 році, на трущоби Ковлун Волд Сіті, якому Гібсон віддає перевагу в порівнянні із Сінгапуром.

Наближаючись до кінця статті, Гібсон коротко розповідає про два випадки застосування смертної кари сінгапурською судовою системою; він наводить цитати з The Straits Times про Мета Репіна Мамата, малайця засудженого на смерть за спробу контрабанди кілограму канабісу до міста-держави, і продовжує описом справи Йоахана Ван Дама, нідерландського інженера, в якого знайшли героїн у великій кількості, з такими самим наслідком. Він висловлює сумніви в справедливості вищої міри покарання та описує сінгапурців, як справжніх носіїв нульової толерантності. Після оголошення вироку у справі Ван Дама, Гібсон вирішує покинути країну, виписується «за рекордний час» з готелю, та ловить таксі в аеропорт. Під час поїздки він звернув увагу на відсутність поліції по дорозі, проте в аеропорту Чангі їх було більш ніж достатньо, тут Гібсон сфотографував викинутий зіжмаканий папір, чим викликав їхній гнів. Прилетівши в Гонконг він краєм ока встигає побачити заплановане до знищення Ковлун Волд Сіті на кінці посадкової смуги в хаотичному Аеропорту Кай Так і роздумує про контраст із впорядкованим та дезінфікованим містом, що він лишив позаду. Стаття закінчується словами «Я попустив свій галстук залишивши повітряний простір Сінгапуру»[2].

Резонанс

У відповідь на публікацію статті Сінгапур заборонив Wired поширення в країні. Фраза «Діснейленд із смертною карою» стала загальновідомою і широковживаною як опис сінгапурців[5][6][7][8][9][10][11], особливо серед опонентів сінгапурського авторитарного способу управління[12]. Через авторитарну та сувору репутацію, місту-державі важко було позбутись цього ярлика[13][14]. В Creative Review пригадали із захопленням «знаменитий вбивчий коментар»[15]. Тоді як помічник редактора The New York Times Реймонд Волтер Епл виступив на захист в статті 2003 року: «вони навряд чи заслуговували такого болюче недбалого прізвиська»[16]. Оглядаючись назад в 2003 році, Гібсон написав в своєму блозі наступне:

Та стаття у Wired може й спромоглася розповісти про тепер загальновідому моторошну всюдисущність держави в Сінгапурі, та там і близько не вдалось передати питому нудність цього міста, його жахливе середовище розпродажу. Нескінченні торгові центри наповнені магазинами, що продають всюди ті самі товари, причому це або непотріб, який би загнав Кейса в анафілактичний шок або сумна імітація місцевого виробництва. Ви можете підібрати набагато симпатичніший прикид скуповуючись виключно в Хітроу[17].

«Діснейленд зі смертною карою» було призначено для читання по темі «Розвиток Сінгапуру» на курсі «Письмо та Критичне мислення» у 2008 році в Національному університеті Сінгапуру[18].

Відгуки

Стаття справила сильне враження на читачів. В газеті The Boston Globe охарактеризували її як «гострий випад на технократичні методи управління в Сінгапурі»[19]. Цю статтю радив постмодерний політичний географ Едвард Сойа як «чудовий тур по міському кіберпростору» міста-держави[20]. Журналіст Стівен Пул назвав її «сповненим жаху звітом», і запевнив, що автор «зневажає бездоганні обмежені плани корпоративного великого бізнесу» та є «чемпіоном із заглиблення в місцеві справи»[21]. В рецензії на роман Гібсона 2010 року Нульова Історія для The Observer Джеймс Прудон відзначив «Діснейленд» як одну з найвищих точок кар’єри Гібсона, «дотепний, проникливий зразок репортажу, що вказує також на публіцистичний талант рівний до дару передбачення, який зробив з нього гуру цифрової ери»[22].

Філософ та автор книжок про сучасні технології Петер Людлов розглядає статтю як атаку на місто, та відзначає іронічним той факт, що справжній Діснейленд знаходиться в Каліфорнії, штаті чий «кримінальний кодекс включає смертну кару»[23]. Урбаністичний теоретик Мартен Делбек відзначив, що за Гібсоном у дезинфіковано безіндивідуальному характері міста-держави винен комп’ютеризований контроль, твердження, яке Делбек назвав «традиційним, майже старомодним зауваженням проти технократії»[4]. В 2004 році Пол Ро в статті до Форуму з сучасного мистецтва та суспільства відкоментував: «треба віддати належне за здатність схопити дух часу в такому контесті як тут, проте журналістськмй репортаж Гібсона неминуче грубий» та цитує британського академіка, що живе в Сінгапурі Джона Філіпса, що Гібсон «не спромігся як слід висловити свою критику»[24].

В книжці S,M,L,XL урбаніст та теоретик архітектури Рем Колгас піднімає питання з уїдливим, іронічним тоном оригінальної статті, засуджує погляд автора як типову реакцію «мертвих батьків, що побиваються з безладного використання їхньої спадщини дітьми»[4][25]. Кулхас стверджує, що така реакція як в Гібсона припускає, що позитивна спадщина модерності може бути розумно використана тільки представниками західної цивілізації і такі спроби як в Сінгапуру засвоїти «новинки» сучасного світу без розуміння його історії буде давати тільки далекосяжні та гідні жалю спотворення[4].

Сінгапурець Тан Вен Хон у свою чергу написав критичну відповідь як Гібону так і Колгасу[26].

Пов'язані теми

Примітки

  1. Cover of Wired issue 1.4 in which Disneyland with the Death Penalty originally appeared (mirror)
  2. а б в г д е ж и к л м н п Gibson, William (September/October 1993). Disneyland with the Death Penalty. Wired (Condé Nast Publications) (1.04). Процитовано September 23, 2008. 
  3. Mehegan, David (March 1, 1995). Multimedia Animal Wired Visionary Nicholas Negroponte is MIT's Loud Voice of the Future. The Boston Globe (The New York Times Company). 
  4. а б в г д е ж Delbeke, Maarten (1999). The Transformation of Cyberspace in William Gibson's Neuromancer: From Highrise Grid to Hive. У De Meyer, Dirk; Versluys, Kristiaan. The Urban Condition: space, community, and self in the contemporary metropolis. Rotterdam: Uitgeverij 010 Publishers. с. 408–410. ISBN 90-6450-355-9. 
  5. Culshaw, Peter (February 26, 2005). You will now be creative!. The Telegraph. Процитовано September 23, 2008. 
  6. Freeman, Jan (September 15, 1993). The Crusoe Game; Baby Boomers Get Re-Wired. The Boston Globe (The New York Times Company). «Gibson's travel report is not bad, but it's pretty much summed up by the line the editors stole for the cover: "Disneyland with the Death Penalty".» 
  7. Mian, Imran-Vincent (September 16, 2005). Singapore's other side; Toeing the line. International Herald Tribune (The New York Times Company). Процитовано September 23, 2008. 
  8. Vest, Jason (April 15, 1994). Justice Under the Lash; Did Singapore Beat a Confession Out of a Young American?. The Washington Post. 
  9. Hilsum, Lindsay (October 5, 2007). Why Burma Was Crushed. Channel 4. Процитовано September 24, 2008. «He turned Singapore into an immensely rich, alarmingly clean, politically repressive city-state, described by the science-fiction writer William Gibson as "Disneyland with the death penalty".» 
  10. Safe in the Lion City: Singapore's sterile image has been mocked over the years, but Beverley Fearis discovers that being security conscious could pay dividends in today's stressful climate. Business Traveler. February 1, 2003. «Famously referred to as "Disneyland with the death penalty" by writer William Gibson, Singapore has had its fair share of criticism.» 
  11. McCullagh, Declan (August 1, 2003). Something's in the air: liberties in the face of SARS and other infectious diseases.. Reason. «Another explanation for Singapore's comparative success in containing SARS is its single-minded determination to take whatever steps necessary, with scant regard for such individual liberties as the right to travel and associate freely. This is the city-state the cyber-punk writer William Gibson once described as "Disneyland with the death penalty": While free trade is largely embraced, chaos is verboten.» 
  12. Parsons, Tony (November 4, 2002). Comment on litter fines.. The Mirror. 
  13. Adams, Laur L. (September 7, 2007). Globalization of Culture and the Arts. Sociology Compass 1 (1): 127–142. doi:10.1111/j.1751-9020.2007.00024.x. Процитовано September 24, 2008. 
  14. Chong, Terence (2005). From Global to Local: Singapore's Cultural Policy and Its Consequences. Critical Asian Studies 37 (4): 553–68. doi:10.1080/14672710500348455. 
  15. Sinclair, Mark (August 1, 2004). A decade of decadence: the authoritarian society of Singapore turned four ex-military policemen into rebel designers. Mark Sinclair meets Phunk Studio. Creative Review. «But with prosperity has come blandness: the stereotypical view of Singapore is of a financial hub, an ex-pat paradise, a strictly run, litter free state with little cultural activity or interest. Disneyland with the death penalty is one famously damning description.» 
  16. R.W. Apple, Jr. (September 10, 2003). Asian Journey; Snacker's Paradise: Devouring Singapore's Endless Supper. The New York Times (The New York Times Company). Процитовано September 23, 2008. 
  17. Gibson, William (May 22, 2003). S'PORE, IN RETROSPECT. WilliamGibsonBooks.com. Процитовано January 24, 2010. 
  18. University Scholars Program. National University of Singapore. Процитовано September 24, 2008. 
  19. Gilbert, Matthew (September 18, 1994). Getting Wired: This San Francisco Magazine is the Rolling Stone of the Digital Revolution. The Boston Globe (The New York Times Company). 
  20. Soja, Edward (2000). Six Discourses on the Postmetropolis. Postmetropolis: critical studies of cities and regions. Cambridge: Blackwell Publishers. с. 336. ISBN 1-57718-001-1. 
  21. Poole, Steven (October 3, 1996). Virtually in love. The Guardian (Guardian Media Group). Процитовано October 8, 2009. 
  22. Purdon, James (September 12, 2010). Zero History by William Gibson. The Observer (guardian.co.uk (Guardian Media Group)). Процитовано September 12, 2010. 
  23. Ludlow, Peter (2001). Crypto Anarchy, Cyberstates, and Pirate Utopias. Cambridge: MIT. с. 386. ISBN 0-262-62151-7. «Since these articles are an attack on Singapore, it is ironic that the real Disneyland is in California—whose repressive penal code includes the death penalty» 
  24. Rae, Paul (2004). "10/12": When Singapore Became the Bali of the Twenty-First Century?. Forum on Contemporary Art & Society (Singapore: Substation) (5): 218–255. «While an ability to capture the zeitgeist is to be taken seriously in a context such as this one, Gibson’s journalistic reportage is inevitably unrefined» 
  25. Koolhaas, Rem (1995). Singapore Songlines. S, M, L, Xl (Rotterdam: OMA): 1009–1089. 
  26. What is Authenticity? Singapore as Potemkin Metropolis" a response to Gibson and Koolhaas by Tang Weng Hong

Посилання

Шаблон:Link GA