Главная страница

Вугор електричний
Вугор електричний, Electrophorus electricus
Вугор електричний, Electrophorus electricus
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Новопері (Neopterygii)
Інфраклас: Костисті риби (Teleostei)
Ряд: Гімнотоподібні (Gymnotiformes)
Родина: Гімнотові (Gymnotidae)
Рід: Електричний вугор 
(Electrophorus)

T. N. Gill, 1864
Вид: Вугор електричний
Біноміальна назва
Electrophorus electricus
(Linnaeus, 1766)
Синоніми
* Electrophorus multivalvulus Nakashima, 1941
  • Gymnotus regius Chiaje, 1847
  • Gymnotus electricus Linnaeus, 1766
  • Gymnotus tremulus Houttuyn, 1764
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Electrophorus electricus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Electrophorus electricus
EOL logo.svg EOL: 206595
ITIS logo.svg ITIS: 163322
IUCN logo.svg МСОП: 167700
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8005

Вугор електричний  (Electrophorus electricus) — вид гімнотоподібних риб родини Гімнотові (Gymnotidae) роду Електричний вугор 
(Electrophorus). Вугор електричний — риба, яка генерує розряд струму напругою 300–650 V і силою — 0,1-1 А. Така напруга цілком може вбити людину, що знаходиться поблизу. Статевозрілий електричний вугор досягає майже трьох метрів в довжину тоді, як його товщина складає близько десяти сантиметрів. Три електричних органи займають практично 80% тіла вугра, решта 20 займають інші органи, які виконують життєво важливі функції (розмноження, дихання, травлення тощо).

Поширення

Ці істоти з товстим, темним тілом мешкають у річках, що впадають в Оріноко і Амазонку, а також у болотах північно-східної частини Південної Америки. Зустрічаються у таких країнах як Бразилія, Французька Гвіана, Гайана, Перу, Суринам, Венесуела[1].

Історія

Перші відомості про електричниого вугра європейці отримали від іспанських завойовників у 17 столітті. Перший детальний опис був зроблений у 1729 році. У 1766 році К.Ліней описав вид на основі праць нідерландського дослідника Яна Гроновіуса, і дав йому латинську назву Gymnotus electricus. Натуралісти далеко не відразу повірили, що ці риби наносять удар саме електрикою. Припускали, наприклад, що вони якимось загадковим способом «заморожують» людську руку або стрімко б'ють по ній. Вже було відомо, що і живі істоти, і вода проводять струм, тому твердження, що провідник, плаваючий в провіднику, генерує електрику, не могло бути прийнято без вагомих доказів. У червні 1772 член Королівського товариства сер Джон Уолш довів, що удари вугра електричного мають електричний характер[2].

Ілюстрація Александера фон Губольта (1802)

Найточніші відомості вперше зібрав лише Александер фон Гумбольдт. «У Антильському морі — повідомляє він, водиться риба, звана іспанцями Tembladoris, тобто „тремтяча“; це рід вугра, надзвичайно рухливий і численний у великих річках Південної Америки. Ловля цих вугрів за допомогою сіток майже неможлива, так як ця прудка риба з неймовірною швидкістю заривається в мул». Гумбольдт, прикладаючи до вологого тіла вугра два провідника на відстані навіть 1 см, отримував іскри.

Потужність «батарей» електричного вугра вперше розрахував Майкл Фарадей: вона дорівнювала 15 зарядженим лейденським банкам із загальною робочою поверхнею елементів — 2250 квадратних метрів.

Вивчав електричного вугра і Чарльз Дарвін. Він займався проблемою еволюційного розвитку електричних органів. У книзі «Походження видів» учений писав: «Загальновизнано близьку подібність цих органів із звичайними м'язами як за внутрішньою будовою і розподілом нервів, так і по впливу на них різних реактивів. <…> Далі цього наше пояснення нині не простягається, але <…> було б украй сміливо стверджувати, що не існувало ніяких переходів, якими міг йти градуальний розвиток цих органів»[2].

У 1864 році американський іхтіолог Теодор Гіл виділив окремий рід Electrophorus.

Прорив у дослідженні електричних риб здійснив у середині ХХ століття Ганс Вернер Ліссманн, що народився у місті Миколаєві і з 1934 року працював у Кембриджі. У 1958 році, після семи років плідних експериментів і польових досліджень, у «Journal of experimental biology» вийшла його стаття — «Про функції та еволюцію електричних органів риб». Ліссманн переконливо доводив, що електричні органи мормировим і гімнотовим рибам потрібні для орієнтування та спілкування[2].

Опис

Вугор електричний у акваріумі Стейнхард у Сан-Франциско

Електричні вугри — великі риби, тіло довге і зміїноподібне; середня довжина дорослих особин становить 1—1,5 м, а вага — до 20 кг (максимальна — 45 кг), а найбільший з відомих екземплярів досягав майже триметрової довжини. Шкіра в електричного вугра гола, без луски; тіло сильно подовжене, округле в передній частині й трохи стисле з боків у задній. Вони мають зябра, хоча це не є їх основним джерелом споживання кисню (в основному вони дихають атмосферним повітрям)[3].

Густі, в'язкі шкірні покриви тіла E. electricus використовуються у якості захисного шару, часто від їх власного електричного струму. Забарвлення дорослих електричних вугрів маслиново-коричневе, нижня сторона голови й горла яскраво-жовтогаряча, край анального плавця світлий, очі смарагдово-зелені. Забарвлення молодих риб більш світле, охристого відтінку, іноді з мармуровим малюнком.

Плавальний міхур дуже великий і сягає у великих екземплярів до 80 см. Вчені змогли визначити, що E. electricus має добре розвинений слух. Вони мають апарат Вебера, який з'єднує вухо з плавальним міхуром що значно розширює можливості їх слуху[3]. Ця риба має маленькі очі і поганий зір.

Бічна лінія знаходиться у верхній частині тіла і ледь помітна. Там знаходяться електричні клітини-рецептори, якими вугор помічає найменшу зміну тиску і вібрацію у воді[4].

Специфічні риси анатомії

Спинного й черевного плавців в електричного вугра немає, а грудні дуже невеликі й при русі риби, очевидно, грають лише роль стабілізаторів. Основним органом руху вугра служить величезний анальний плавець, що нараховує до 350 променів і тягнеться від анального отвору до кінця хвоста. За допомогою рухів цього плавця вугор з однаковою легкістю може переміщатися вперед та назад, нагору й униз. Рух променів анального плавця досягається наявністю двох груп м'язів, а саме — musculi pinnales internalеs, прикріплених до spina internalis і розташованих назовні musculi pinnales аnales externalis[5].

Радіографічне зображення хвоста вугра електричного

Довгий час, з моменту описання виду, вважалося, що плавець, який знаходиться вздовж нижнього краю більшої частини тіла, складається лише з анального плавця, а хвостовий плавець повністю зредукований. Проте жодних серйозних досліджень впродовж 200 років у цьому питанні не проводилось. У 2013 році дослідники на основі онтогенетичних досліджень і за допомогою радіографічного обстеження дійшли висновку про наявність каудального скелету у цього виду. Хвостовий плавець складається з кісткової хвостової пластинки — гіпуралії, яка злилась із кінцевою центральною пластинкою хребта (terminal centrum), і кількох променів (лепідотріхій), що виходять з неї[6].

Рот його спереду обмежується міжщелепною кісткою, а з боків верхньою щелепою; плечовий пояс прикріплюється до самої голови; наявна сліпа кишка, а задній прохід поміщається на горлі; яйцепровід має вигляд кишки, насінні залози з вихідною протокою.

Електричні органи

4/5 всього тіла вкриті електричними органами, які розміщені безпосередньо під шкірою і за вагою складають близько 1/3 ваги всього тіла. Всього їх три — це органи Хантера і Мена, які виробляють високу напругу і мають захисне призначення, а також орган Сакса, що виробляє невеликі струми для комунікаційних і навігаційних цілей. Кінчик хвоста діє як позитивний полюс батареї і голова виступає в якості негативного полюса. Встановлено, що електричні органи формуються вже при розмірі тіла 15 мм. Спочатку вони використовуються для орієнтації, а для нападу— при розмірі понад 40 мм[3].

Будова електричного органу

Тканина цього органу є червонувато-жовтою драглистою масою; із нею утворюється 4 органи у вигляді довгастих пластин; одна пара лежить у спинній частині, а друга у нижній ділянці хвоста. Кожний орган складається із пластинок (до 5000 штук), які розділені поперечними перетинками з безліччю повздовжніх перетинок. Найдрібніші призматичні клітини наповнені драглистим вмістом і розділені тонкими перетинками. Перетинки знаходяться одна від одної на відстані від 0,8 до 2,5 мм. До органів підходять численні нервові волокна.

Натрієвий насос клітин електричного органу

Ще в кінці 18 століття вченими було встановлено, що нервові імпульси мають електрохімічну природу. Іншими словами ще у ці далекі роки було доведено, що нервові сигнали — рух іонів крізь мембрану нейроцита. У спокійному стані або бездіяльності клітини його мембран мають негативний потенціал (всередині депонуються іони К-), а зовні скупчуються як негативні, так і позитивні іони (іони натрію і калію). У процесі проникнення іонів натрію всередину клітини потенціал змінюється на позитивний. У звичайному стані завдяки функціонуванню «натрієвого насосу» клітина позбавляється від іонів натрію.

Сила електричного удару вугра дуже велика. У середньому напруга при розряді трохи перевищує 350 В, однак у деяких випадках були виміряні заряди до 500 В. Струм, що виникає при цьому, досить слабкий, його сила складає зазвичай частки ампера. Щоправда, в електричного вугра були зафіксовані розряди з напругою 650 В і силою струму 2 А, тобто потужністю 1000 Вт. Перші удари електричного вугра найсильніші, але при повторенні вони слабшають. Великий вугор може дуже уразити людину і велику тварину; дрібних тварин він умить вбиває.

Спосіб життя

Вугор електричний у природі

Мешкає у заплавах річок, болотах, струмках, малих річках і прибережних рівнинах. Він веде одиночний спосіб життя і більшу його частину проводить, на дні річки серед водоростей. Вугор електричний мало рухається, і піднімається на поверхню лише для дихання. Суходолом вугор не може пересуватися, не може перебиратись навіть по вологому мулу. Улітку, коли вода висихає, вугор заривається, для чого висвердлює собі нірку.

Характеристика біотопу

Вугор електричний мешкає на болотистій території, де розкидана численна кількість стариць, ставків, озер, які поступово заростають і стають болотами, просто ям, воду у які майже щодня підливають теплі зливи. Всю товщу води пронизують стебла, листя, коріння, тягнуться у воду пагони і квітки болотяної рослинності. Період посиленого росту місцевих рослин припадає на січень —березень, коли опадів випадає трохи більше ніж в інші пори року. Температура стоячої води вдень біля поверхні доходить до 35…40 °C, вночі — до 28-30 °C. Дно вкриває товстий шар напівзгнилих гілок, листків дерев і болотяний трав. У такій каламутній і гнилій воді і полюбляє відпочивати і ховатись вугор[7].

Найтиповішими підводними рослинами у цьому куточку світу є елодея, ехінодорус і наяс. Поряд з ними ростуть кілька видів водопериці, кабомба, роголисник, валіснерія, папороть сітчаста. На поверхні води лежать листки плаваючої папороті, водяних гіацинтів, плаває ряска і сальвінія. Серед риб найбільше видів тут з ряду харациноподібних. Також мешкають тут різні види черепах і каймани[7].

Дихання

Він мешкає на мулистому дні або у спокійних стоячих водах[8]. У цих слабопроточних, сильно зарослих, замулених водоймах часто виникає різкий недолік кисню. Імовірно, саме ця обставина викликала розвиток в електричного вугра у ротовій порожнині особливих ділянок судинної тканини, що дозволяє йому засвоювати кисень безпосередньо з атмосферного повітря. Вони отримують майже 80 відсотків від їх кисень через їх високо васкуляризированной рот. Для захоплювання нової порції повітря вугор повинен підніматися до поверхні води принаймні один раз у п'ятнадцять хвилин, але звичайно він проробляє це трохи частіше. Якщо електричного вугра позбавити такої можливості, то він загине й, як це ні парадоксально звучить стосовно риби, потоне. Здатність електричного вугра використати для подиху атмосферний кисень дозволяє йому протягом декількох годин без усякої шкоди для себе перебувати поза водою[3].

Пара електричних вугрів в акваріумі, Ліма, Перу

Використання електроенергії

З усіх представників фауни тільки риби здатні генерувати таку кількість електроенергії, яка може паралізувати або навіть убити людину. Спеціальні електрооргани служать рибам для орієнтації, оборони, полювання і комунікації. Електричні розряди здатні видавати близько 250 видів риб, однак, тільки два види риб (вугри і скати) виробляють заряд такої сили, що може вбити людину. Електроенергія виникає у тілі всіх тварин, у тому числі і людини. Електроімпульси передаються по нервових волокнах у нейрони головного мозку, так передаються різноманітні сигнали, які виникають в організмі. У тілі вугрів і скатів виробляється стільки енергії, що вони здатні використовувати її в якості зброї. Електричні органи служать вугрові насамперед для орієнтування, а також є знаряддям полювання і захисту.

Вугор електричний у акваріумі, Париж, Франція

Навігація

Як і всі електричні риби, електричні вугри здатні використовувати виробництво і зондування слабких електричних сигналів для навігації та соціальної комунікації з іншими електричними вуграми у темряві або каламутній воді. Для орієнтації риба використовує слабкий струм (10 V), а електричне поле простягається у радіусі 5 метрів[9]. Орієнтування риб у їхньому електричному середовищі подібне щось на зразок ехолокації у кажанів або дельфінів. Деякі з електричних рецепторів налаштовані на виявлення неелектричних риб, інші спеціалізовані для виявлення сигналів самої риби і її родичів. Їх здатність виявляти електричні сигнали навіть дозволяє їм відчувати серцебиття інших риб. Вони отримують кращу «картинку» з їх оточення, якщо тіло, через яке проходить електричне поле, є відносно твердим[4].

Полювання

Для полювання використовує струм напругою 300–600 V. Розряд електричного вугра складається з 4-8 серій, проте короткий: він триває лише дві-три тисячних секунди. Для риб він небезпечніший за найненажерливішого водяного хижака. Наблизившись до поміченої жертви, вугор проводить електричний розряд, і умить переслідувана рибка, а також і всі живі істоти навколо перекидаються і перебувають у заціпенінні — вугрові залишається тільки вибирати з одержаної здобичі найбільш відповідні. Широко розкривши пащу, він одних за одними проковтує риб, крабів і трохи менших тварин; під час ковтання він сопе і зчиняє шум, чутний здалеку[3]. Коли вугра електричного спіймають у рибальській сітці, іншу рибу часто знаходять мертвою через ударів вугра.

Вплив на людей і тварин

Вугор електричний являє собою небезпеку для всіх водяних мешканців. Черепахи, жаби, ящірки, навіть крокодили прагнуть віддалитися від того басейну, де поселились вугри.

На сьогоднішній день відомо мало випадків загибелі людей після зустрічі з електричним вугром. Німецький натураліст XIX століття Олександр фон Гумбольдт наступив на електричного вугра, він скаржився, що «весь день відчував гострий біль у колінах і майже у всіх суглобах». Інший дослідник — Бажон підняв одного разу цю рибу за хвіст і отримав при цьому такий удар, що мало не впав, і довго у нього після цього боліла голова; також Бажон писав, що кішка, яка хотіла вкусити напівмертвого вугра, зі страшним криком і в судомах відскочила. Те ж саме сталося з собакою, яка лизнула вугра.

Проте численні електричні удари можуть привести до дихальної або серцевої недостатності, через що людина може потонути навіть на мілководді. Нападає він без попередження і навіть не намагається сховатися, якщо розміри противника перевищують його власні у десятки разів. Тому, якщо на шляху людини виник електричний вугор, то краще людині першим поступитися йому. Так буде розумніше і безпечніше для кожного з них. Радіус дії струму риби метрового розміру — понад 3 м.

Живлення

Електричні вугри живляться безхребетними, хоча дорослі вугри можуть також споживають рибу і невеликих ссавців. Молодь їсть безхребетних (креветки і краби). Риба знаходить, здобич за допомогою електричних органів, які дозволяють їй виявити жертву, навіть якщо вона нерухома. На полювання електричні вугрі виходять вночі. Чутливі сенсори фіксують і невеликі електричні імпульси, що викликані рухом м'язів інших риб, наприклад, під час дихання останніх. Помітивши зграйку рибок, рака, який вибрався з норки або жабу, що сидить на листі латаття, вугор підбирається до них і запускає свою «електростанцію». Все живе, що опинилося в зоні дії електричного розряду, переважно, не гине, а перебуває у шоковому стані і не здатне рухатись, а вугор спокійно поїдає найбільш ласу здобич. Але повторні удари струмом можу убити не тільки дрібну здобич, а й великих ссавців і людину. Вугор має тільки один ряд дрібних зубів, тому вчені роблять припущення, що він полює лише на дрібну здобич, яку він ковтає повністю[8].

Розмноження

Про розмноження й розвиток електричних вугрів, як й інших гімнотових риб, відомо мало. Дотепер не вдалося знайти яку-небудь особливість, яка дозволила б визначити стать риби. Цілком можливо, що, як й інші види риб, що здатні виробляти електричне поле, вугри використовують електричні органи для обміну інформацією про приналежність до певної статі, про вік і готовність до парування[10]. Відповідно до нечисленних спостережень, під час розмноження електричні вугри залишають свої звичайні місця перебування й повертаються в них уже у супроводі підрослої молоді, що починає вести самостійний спосіб життя, досягши довжини 10-12 см. Обоє батьків піклуються про потомство[11]. Електричні вугри паруються під час сухого сезону. Яйця розміщуються у добре прихованому гнізді, зробленому з слини, який побудовав самець. У польових спостереженнях у середньому було зафіксовано 1200 ембріонів. Максимальна плодючість до 17 000 яєць. Зазвичай народжені першими мальки поїдають яйця, які самиця кладе після них[3].

Вивчення і використання

Вивчення

Дослідники Цзянь Сюй (Jian Xu) з Єльського університету і Девід Ла Вен (David LaVan) з Національного інституту стандартів і технологій (NIST) стверджують, що не тільки можуть повторити електричні характеристики клітин електричного вугра, але і поліпшити їх. Штучні версії клітин вугра, які генерують електроенергію можуть бути розроблені в якості джерела живлення для медичних імплантатів та інших мікроскопічних пристроїв[12]. Електрогенеруючі клітини вугра можна модифікувати і використовувати для невеликих електромеханічних пристроїв. Вони розробили математичну модель, яка, за їх словами, перевершує попередні у своїй точності. З її допомогою вони визначили необхідні константи і потім побудували модель ідеальної електричної клітини. Згідно з розрахунками математиків, ефективність електропостачання вугра за допомогою молекулярного дизайну можна підвищити аж на 40%. А кластер з штучних клітин здатний давати постійний струм потужністю 300 мікроват і підтримувати функціонування невеликого електромеханічного пристрою[13].

Використання у їжу

М'ясо його досить рідко вживають у їжу, хоча воно доволі смачне. Але електричний орган має гидкий смак і тому ретельно відокремлюється. Розповідають, що раніше їх добували цікавим способом. Перед початком полювання у водойму, багату вуграми, заганяли стадо корів або коней, на яких струм такої сили не діє. Вугри, обороняючись від «загарбників» водойми, обстрілювали їх електричними «залпами» і швидко розряджали свої батареї. Тоді рибалки заходили у воду і били «обеззброєних» вугрів списами.

Акваріумістика

Фотографія у Акваріумі Нової Англії, Бостон, 2006 рік

Електричні вугри з успіхом утримуються в неволі й часто служать прикрасою великих публічних акваріумів. Особливо гарних результатів при цьому вдається домогтися в тому випадку, якщо вода в акваріумі міняється не занадто часто. Інакше в електричних вугрів на тілі виникають виразки, і вони незабаром гинуть. Це явище, очевидно, пов'язане з тим, що слиз, виділюваний вуграми, містить якийсь антибіотик, що, накопичуючись у воді, охороняє риб від виразкових захворювань. Риба досить добре адаптується до життя в неволі. Деякі любителі демонструють унікальні здібності вугра за допомогою електролампочки, проводи якої опущені в акваріум. Відчувши потенційну здобич (дрібні рибки, шматочки корму), електричний вугор починає генерувати у водному середовищі електричні розряди. Для того щоб почути статичні шуми, що виникають в результаті електророзрядів, на акваріум встановлюють звукопідсилювачі. Спілкування з таким домашнім вихованцем — справа досить небезпечна. У Лондонському зоопарку вугор одного разу сильно вдарив електричним струмом служителя, який його годував. Інший вугор почав генерувати електричні розряди, коли його переносили у металевій коробці і служителю довелося кинути коробку на землю[14].

Військова справа

Унікальні здібності вугра вчені вивчають уже понад століття. Під час II світової війни вугрів використовували в експериментах з вивчення впливу нервово-паралітичних газів, блокуючих передачу імпульсів і, таким чином, здатних порушити функціональну діяльність життєво важливих органів (серце, легені, травна система). через два роки після вступу Сполучених Штатів у війну, в Нью-Йорк були доставлені двісті електричних вугрів, спійманих в Південній Америці. У зоопарку в Бронксі для них влаштували двадцять два дерев'яних басейну. Нервово-паралітичні гази інгібують розщеплення ацетилхоліну (медіатора) після того, як він блокує «натрієвий насос» нейрона. Як правило, ацетилхолін в організмі відразу ж розщеплюється після того, як виконає свою основну функцію. Гідролітичні процеси управляється ензимом (холінестераза). Як раз нервово-паралітичні гази блокують активність вказаного ензиму[14].

Електроорган вугра характеризуються значним вмістом холінестерази. Військові фахівці використовували електричних вугрів в якості джерела вказаного ферменту, який був необхідний для вивчення механізму дії нервово-паралітичний газів на організм людини.

Освітлення

У 2008 році у Японії у провінції Гіфу електричного вугра, який проживає в Акваріумі прісноводих риб світу, навчили новій спеціальності — він запалював гірлянду на різдвяній ялинці. Кожен раз, коли електричний вугор в своєму акваріумі торкався прокладеного там мідного дроту, на ялинці спалахували вогники. Логічно, що цю ялинку назвали Eel Christmas tree або коротко E-tree.[15]. Жартома творці електричної ялинки говорять, що скоро може настати час, коли в багажнику кожного автомобіля буде весело плескатися парочка вугрів. Тоді пропаде необхідність у зарядці акумулятора.

У 2011 у Венеції встановили ялинку, яка освітлювалась за допомогою електрики, що виробляється електричним вугром[16].

Медицина

Вугрів електричних використовували у численних медичних експериментах, особливо для лікування ревматизму.[17] Наявність забруднюючих речовин у воді може змінити сигнал, який випромінює риба і дослідники Франції вивчають можливість використання риби для контролю якості води[4].

Таксономія

Спочатку, виду була присвоєна своя монотипова родина — Електричні вугрі (Electrophoridae), але пізніше був поміщений у родину Гімнотові (Gymnotidae)[18][19].

Загрози і охорона

Вугор електричний, станом на 2009 рік, оцінений Міжнародною організацією охорони природи як вид з найменшим ризиком, «через його велике поширення, його здатність займати різні місця проживання і відсутності будь-яких відомих основних поширених загроз до цього виду»[1]. Існуванню вугра може загрожувати тільки забруднення прісних водойм.

Дрібні особини збираються для акваріумної торгівлі, а також для науки, хоча жодна з колекцій не викликають скорочення чисельності популяції[1].

Цікаві факти

  • Підраховано, що 10 тис. вугрів могли б дати енергію для руху електропоїзда протягом декількох хвилин. Але після цього поїзду довелося б стояти кілька діб, поки вугри відновили б свій запас електричної енергії.
  • У Латинській Америці побутує жарт: «Якщо ви купили на ринку електричного вугра, просто підключіть до нього електроплиту. Він сам себе посмажить»[20].
  • Електричний вугор відомий тим, що може виконувати удари електричним струмом до восьми годин після смерті. Це зумовлено продовженням діяльності в електричних органах вздовж хвоста вугрів деякий час після смерті[21].
  • Електроенергії, що виробляється дорослим вугром, достатньо для освітлення будинку.

Філателія

У 1969 році Куба випустила серію із трьох поштових марок під назвою «Фауна Куби». На одній з них на передньому плані зображено Александера Гумбольта, а на задньому плаває пара електричних вугрів[22]:

Серія «Фауна Куби»

У 1980–1986 роках у Гайані випускали поштову марку із зображенням електричного вугра вартістю 35 (у 1980–1982 роках) і 60 центів(у 1984–1986 роках)[23]:

Поштова марка гайяна1982.jpg

Примітки

  1. а б в Reis, R & Lima, F. 2009. Electrophorus electricus. In: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.1. <[www.iucnredlist.org]>. Завантажено 20 вересня 2013.(англ.)
  2. а б в Электрическое чувство Элементы (рос.)
  3. а б в г д е Electrophorus electricus на сайті ADW (англ.)
  4. а б в WHOZOO.ORG (англ.)
  5. Технология рыбы(рос.)
  6. de Santana CD, Vari RP, Wosiacki WB (2013)The Untold Story of the Caudal Skeleton in the Electric Eel (Ostariophysi: Gymnotiformes: Electrophorus) PLoS ONE 8(7): e68719. doi:10.1371/journal.pone.0068719 (англ.)
  7. а б І.І.Шереметьєв. Акваріумні риби. — К. : Радянська школа, 1988. — 221 с. (укр.)
  8. а б Froese R., Pauly D. (eds.) (2005). Electrophorus electricus на FishBase. Версія за Грудень 2005 року.(англ.)
  9. GSA. Рыбьи тайны об электричестве (рос.)
  10. Da Silva Assunçao, M.I. i Schwassmann, H.O., 1992. Modos de reproduçao do poraquê Electrophorus electricus (L.) (Gymnotiformes, Electrophoridae). Congr. Latino-Amer. Zool 406: 102.(кат.)
  11. www.fsbio-hannover.de (нім.)
  12. Xu, Jian, David A. Lavan (2008). Designing artificial cells to harness the biological ion concentration gradient. Nature Nanotechnology 3 (11): 666–670. PMC 2767210. PMID 18989332. doi:10.1038/nnano.2008.274. (англ.)
  13. ЭЛЕКТРИЧЕСКИЙ УГОРЬ ПОД «ПРИЦЕЛОМ» БИОЭНЕРГЕТИКОВ Discovery:Живая планета. (рос.)
  14. а б О животных: ЭЛЕКТРИЧЕСКИЙ УГОРЬ(рос.)
  15. В Японії гірлянду на ялинці запалюватиме електричний вугор в акваріумі(укр.)
  16. gazeta.ua Різдвяну ялинку в Італії освітлює електричний вугор(укр.)
  17. Miksike.ee leheküljel olev referaat elektriangerja kohta(ест.)
  18. Simon, Stéphanie; Massoulié, J (1997-12-26). Cloning and Expression of Acetylcholinesterase from Electrophorus. Journal of Biological Chemistry 272 (52): 33045–33055. PMID 9407087. doi:10.1074/jbc.272.52.33045. Процитовано 2008-02-07. (англ.)
  19. Zimmermann, H; CR Denston (1976). Adenosine triphosphate in cholinergic vesicles isolated from the electric organ of Electrophorus electricus. Brain Res. 111 (2): 365–76. PMID 949609. doi:10.1016/0006-8993(76)90780-0. (англ.)
  20. Электрический угорь(рос.)
  21. Сайт Університету Брістоля(англ.)
  22. Фауна на марках мира(рос.)
  23. Сайт філателістів(рос.)

Література

  • Альфред Брем. Життя тварин: Сучасна версія. — Х. : Школа, 2005. — 712 с. (укр.)
  • Жизнь животных. Энциклопедия в 6 тт. Т. 3: Рыбы/ Общ. ред. Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1971. — 628 с.(рос.)
  • Campos-da-Paz, R. (2001) Electrophoridae.,Перелік прісноводних риб Південної та Центральної Америки.(англ.)
  • Hrvatska opća enciklopedija, Leksikografski zavod Miroslav Krleža, Zagreb, 2003. (str. 327) ISBN 953-6036-35-5(хор.)
  • Linnaeus, C.; 1766, Systema naturae sive regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Laurentii Salvii, Holmiae. 12th ed. http://www.linnean-online.org/view/fish/fish.html v. 1 (pt 1): 1-532.(лат.)

Посилання