Главная страница

Вольфрам фон Ешенбах
Wolfram von Eschenbach
Wolfram47.jpg
Народився 1170(1170)
Вольфрамс-Ешенбах
Помер 1220(1220)
невідомо
Громадянство Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Священна Римська імперія
Діяльність поет
Мова творів Середньоверхньонімецька[1]
Напрямок епос, лірика
Жанр лицарський роман, мінезанг
Сайт: ESHENBAH

CMNS: Вольфрам фон Ешенбах на Вікісховищі

Вольфрам фон Ешенбах (нім. Wolfram von Eschenbach; *біля 1170 р., Вольфрамс-Ешенбах, Баварія — †біля 1220 р.) — один з найбільших епічних поетів німецького середньовіччя. Сучасник Гартмана фон Ауе, Готфріда Страсбурзького та Вальтера фон дер Фоґельвейде.

Автор містично-куртуазної поеми «Парціфаль» (нім. Parzival), фрагментарної поеми «Тітурель» (нім. Titurel) та незакінченої поеми «Віллегальм» (нім. Willehalm). Мінезингер (збереглося 9 пісень).

Біографія

Походив із знатної збіднілої родини (мав титул «hêr»), вів життя служивого лицаря і мінезингера.


Твори

«Парціфаль»

Докладніше: Парсіфаль (епос)

Питав у матері синок:
«За що карають тих пташок?»
Просив їх в охорону взяти.
Дитині королева-мати
Сказала: «Правдонька твоя,
Не йтиму проти Бога я.
З-за мене птаству не співать?»
Та син не дав їй доказать:
«Що то за Бог? Хто він такий?»
«Скажу тобі,мій дорогий:.
Ясніший він за ясні дні,
І з ласки він прийняв на-вні
Обличчя людське. Пам'ятай, —
На мудрий заповіт вважай:
Лише йому молись в нужді, —
Він Вірний людям у біді
Той Чорний, то пекельний цар,
Невірний, зрадник, повний чар:
Його та сумніву з гріхами,
Мій сину, уникай думками».
Так мати мовила йому,
Щоб знав він Світло і Пітьму.

Ґерцлейдове повчання сину, «Парціфаль» [2]

Містично-куртуазну поему «Парціфаль» Вольфрам фон Ешенбах написав між 1200—1210 рр. Хоча Вольфрам і стверджував, що його джерелом був поет на ймення Кіот (VIII книга «Парціфаля»), свій твір він фактично написав на основі незакінченої поеми Кретьєна де Труа — «Персеваль, або повість про Грааль» (фр. Perceval, le Conte du Graal). Вольфрам значно розширив французьку версію (9000 проти 25000 віршів), надав деталізовану передісторію та довів поему до логічного закінчення. Провідною темою твору є пошуки Святого Грааля (у Вольфрамовій інтерпритації це коштовний камінь).

Пролог «Парціфаля»

Поема «Парціфаль» починається з пригод Парціфалевого батька Ґамурета, який покидає свою батьківщину, аби не служити під началом свого старшого брата, якому згідно закону перейшов увесь батьківський спадок. Під час своїх подорожей, він рятує одну мавританську царівну від її ж васалів та, як нагороду, отримує її руку. Далі йде його від'їзд, а царівна за його відсутності народжує сина, який успадковує від батька та матері подвійний колір шкіри — чорний і білий. Ґамурет тим часом прибуває до Іспанії, де править королева Ґерцлейда, і , здобувши перемогу в турнірі, одружується з нею. У них народжується син — Парціфаль. Згодом Ґамурет гине в битві з невірними, а Ґерцлейда, приголомшена смертю коханого, відходить до лісової хащі, де виховує сина як простолюдина, щоб той ніколи не дізнався про лицарів та лицарство. Але молодий Парціфаль відчуває нестримний потяг до пригод та подвигів. Він сам робить для себе стріли та списи та весь час полює на дичину. Одного разу він зустрічає в лісі чотирьох лицарів і просить матір відпустити його з ними. Ґерцлейда погоджується. Відтоді починаються його пригодницьке життя. Парціфаль одружується з королевою Кондвірамур, здобувши перемогу над її ворогом, царем Кланідом, який тривалий час тримав місто в облозі аби змусити царицю стати його дружиною. Далі він потрапляє до священного міста Грааля, де багато лицарів служать священній чаші, в якій міститься благодать святого духа. Опис храму Грааля та бенкет лицарів цієї таємничої держави належать до одних з найгарніших місць поеми. Парціфаль стає лицарем цього братства. Наприкінці поеми, він разом із своїм братом, сином мавританської цариці, прибуває до двору короля Артура та вступає до лав лицарів Круглого столу. Поема закінчується обранням Парціфаля королем Грааля. Він також дізнається, що в нього народився син — Льоенґрін, майбутній спадкоємець держави. Життя і пригоди Льокнґріна складають особливий епізод поеми, в якому описується те, як він, припливши на лебеді до Антверпені, одружується з брабантською принцесою, але за умови, що вона не питатиме його імені, а потім покидає її, коли довідується, що вона все-таки дізналася його ім'я.

«Тітурель» та «Віллегальм»

Докладніше: Тітурель та Віллегальм
Рукопис «Віллегальма».

Поему «Тітурель» Вольфрам фон Ешенбах написав між 1210—1220 рр. Твір складається з двох фрагментів, в яких розповідається історія двох закоханих — Шіонатуландера та Сігуни (персонажі, які вже були зображені в «Парціфалі»). Перший фрагмент — зародження любові між головними персонажами. В другому ж фрагменті, Шіонатуландер та Сігуна розбивають шатро посеред лісової галявини, коли раптом появляється таємнича собака, на повідку якого викарбована історія. Сігуна хоче прочитати її, але псина виривається від них. Шіонатуландер йде на його пошуки. На цьому розповідь уривається. Близько 1272 року Альбрехт фон Шарфенберг написав продовження «Тітуреля», яке за традицією називають «Юний Тітурель».

«Віллегальм» — останній твір поета, що датується другим десятиліттям XIII ст. Першоджерелом для поеми послугувала жеста «Алісканс», яка описує дві великі битви між християнами на сарацинами. Твір був досить популярним у свої часи, адже дійшов до нас у шістнадцяти рукописах. В поемі описуються битви головного героя з язичниками, які мстяться за те, що Віллегальм викрав дочку їхнього короля та одружився з нею, навернувши її у християнство. В поемі використані притаманні для середньовічної літератури ознаки, як-от: перемога над цілим сонмищем сарацинів, які нападають на нечисельну християнську армію, зворушливий епізод смерті Віллельмового племінника, молодого лицаря Вівіяна, який уособлює у собі середньовічний образ лицарської хоробрості у поєднанні з духовною чистотою.

Мінезанг

Мінезанг Ешенбаха у Манесському кодексі (Великому Гайдельбергерському пісеннику)

Всього до нас дійшло дев'ять ліричних поезій Вольфрама фон Ешенбаха:

  • I. «Ранішній промінь» (нім. Den morgenblic);
  • II. «Його пазурі» (нім. Sîne klâwen);
  • III. «Зараз день» (нім. Ez ist nu tac!);
  • IV. «З башточки я спущусь» (нім. Von der zinnen wil ich gên);
  • V. «Ти співом скрите кохання оплакував» (нім. Der helnden minne ir klage);
  • VI. «Дама може таки дозволить мені» (нім. Ein wîp mac wol erlouben mir);
  • VII. «Розцвітання квітів» (нім. Ursprinc bluomen);
  • VIII. «Благородна пані, я благаю вашої любові» (нім. Guot wîp, ich bite dich minne);
  • IX. «Багато чоловік горює» (нім. Maniger klaget);
Мінезанг Ешенбаха у Малому Гайдельбергерському пісеннику

Перші п'ять поезій є різновидом «таґеліду» (нім. Tagelied — «пісня дня»; німецький жанр, який утворився під впливом провансальської альби). В них розповідається про лицаря, який провів ніч зі своєю коханою, а зранку мусить знову розлучатися з нею, аби ніхто з придворних не помітив їх. Найчастіше саме дама виконує провідну роль — вона прокидається ще при досвітку та будить свого коханого, щоб він зміг вислизнути непоміченим. Вольфрам фон Ешенбах також виступає новатором — у деяких таґелідах з'являється вартовий, що будить коханців на світанку (таким чином він перебирає роль дами на себе).

Інші чотири пісні виконані у дусі традиційного мінезангу. Мелодії не збереглись.

Одну з ліричних поезій переклав Ігор Качуровський:

1 2 3 4

Ти співом скрите кохання
Оплакував у час світання,
Дав після меду — квасу.
Любов хто, життя окрасу,
Сприймає так, —
Тим краще розлучитись,
Порад твоїх би почитись.
Дасть їм знак
Вранішня зірка, — занімій,
Не клич їх, вартовий.'

Der helnden minne ir klage
du sunge ie gên dem tage,
daz sûre nâch dem süezen.
swer minne und wîplich grüezen
alsô enpfienc,
daz sie sich muosen scheiden, —
swaz du dô riete in beiden,
dô ûf gienc
der morgensterne: wahtære swîc,
dâ von niht langer sinc!
 

Хто міг чи може досягнути,
З любою щоб лягти
Не нишком, не таємно,
Не мусить, заки темно,
Утікати.
Спокійно він дня чекає,
На нього не чигає
Страх відплати.
Солодка щирість господині —
Його любов віднині.

Swer pfliget oder ie gepflac,
daz er bî liebe lac
den merkern unverborgen:
der darf niht durch den morgen
dannen streben.
er mac des tages erbeiten.
man darf in niht ûz leiten
ûf sîn leben:
ein offeniu süeziu wirtes wîp
kan solhe minne geben.


Мова

Вольфрам фон Ешенбах, як і його сучасники — Гартман фон Ауе та Готфрід Страсбурзький, писав середньоверхньонімецькою мовою. Словниковий запас Вольфрама значною мірою базується на словах, які він черпає з народної мови та епосу. Проте, він також вводить у свої тексти багато слів-новотворів, як-от: âderstôz — «гордість у жилах», schelmelac — «інфекція у тварин», altwîs — «стара мудрість», lûtersnel — «ясно і швидко» тощо.

У своєму «Парціфалі» поет часто вживає французькі запозичення на позначення понять придворно-лицарського світу, опису суспільних прошарків, лицарського життя, назв одягу, взуття, домашнього господарства та продуктів харчування: hârsenier — «захист голови під шоломом», zimierde — «прикраса шолома», scheneschlant — «лицар Граалю», ribbalt — «волоцюга»; poinder — «початок верхової їзди», walap — «галоп», stival — «чоботи», phlûmît — «пірйова подушка», agraz — «яблучний бульйон» тощо.

Сприйняття

Література

З творчістю Вольфрама фон Ешенбаха були ознайомлені значна кількість його сучасників, зокрема: Гартман фон Ауе, Готфрід Страсбурзький, Йоган фон Вюрцбурґ, Дер Стрікер, Вірнт фон Ґрафенберґ, Ульріх фон Ліхтенштейн тощо. Деякі поети навіть взялись за написання продовжень до його творів. Найвідоміші з них:

  • «Ренневарт» (нім. Rennewart) — продовження до Вольфрамового «Віллегальма», яке близько 1250 року здійснив Ульріх фон Тюргейм. Твір містить 36,000 віршів. Користувався надзвичайною популярністю та дійшов до нас у тринадцяти рукописах та двадцяти дев'яти фрагментах.
  • «Юний Тітурель» (нім. Jüngere Titurel) — продовження фрагментарного «Тітуреля» (170 строф), яке здійснив Альбрехт фон Шарфентберґ близько 1270 року. Містить 6,000 строф.

Музика

Сюжет поеми Вольфрама фон Ешенбаха «Парсіфаль» у XIX столітті був значно перероблений Р. Вагнером і послужив основою для його однойменної музичної драми «Парсіфаль». Протягом тривалого часу приписувався самому Ешенбаху.

Переклади

Посилання

Джерела

  • Болдаков И. М. Вольфрам фон Эшенбах // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.) (рос.)
  • Ран О., «Крестовый поход против Грааля» / пер. с нем. И. Иванова и др. М.: АСТ, 2004. ISBN 5-17-011582-2 (рос.)
  • Wolfram von Eschenbach (вид. Карл Лахманн) Berlin 1833, 4 вид. 1879. (нім.)
  • Leitzmann'a, Halle, 1901; (неповне) — Piper'a, K. Bartsch, Lpz., 1877. (нім.)
  • E. Martin'a, Halle, 1900. (нім.)
  • Spach Louis, Wolfram von Eschenbach, Strassb., 1863. (нім.)
  • Meyer Markan, Der Parzival Wolframs von Eschenbach, Magdeburg, 1882. (нім.)
  • Hertz W., Die Sage von Parzival und Graal, Berlin, 1882. (нім.)
  • Engelmann, D. Lied v. Parzival und Graal, 1888. (нім.)
  • Panzer, Bibliographie zu Wolfram von Eschenbach, München, 1896. (нім.)
  • Rogozinski Paul, Der Stil in Wolframs von Eschenbach «Titurel», 1903. (нім.)
  • Schwartzkopff W., Rede und Redenszene in der deutschen Erzählung bis Wolfram von Eschenbach, 1908. (нім.)
  • Ehrismann G., Wolframprobleme, «Germanisch-Romanische Monatsschrift», 1909, 2-й півтом. (нім.)
  • Vogt F., Geschichte der mittelhochdeutschen Literatur, B. — L., 1922. (нім.)
  • Franke Kuno, D. Kulturwerke d. deutschen Literatur, B. I, 1925; Golther, Parzival u. d. Graal, 1925. (нім.)
  • Rohr F., Parzival und der heilige Graal. (нім.)

Посилання